BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 111
Перейти на сторінку:
знову їсти, то все вже загусло, захололо. Вона пiдвелась, поставила ве­черю на припiчку, обмила ложку й миску, - та й полiзла на пiч спати... Думки про сина обступили її i не пiдпу­скали сну...

А Чiпка тим часом справляв своє дiло у Крутому Яру. Там, на пивницi в жида, служив Лушня. Чiпка ото при­йшов до його та застав Лушню сонного. Прогулявши перед тим цiлий день, Лушня надвечiр знемiгся та, завалившись на солому в стодолi, захрiп мертвецьким сном. Дов­го Чiпка нудився, поки знайшов його.


- Тимофiю! Тимофiю! - гукав Чiпка, качаючи Лущню з боку на бiк. - Чув? Тимофiю!..


Тимофiй тiльки мукав та гикав. Чiпка довго вовтузи­в­ся: перекидав його, пiдводив... Наостанку, розсерди­в­шись, штовхнув Лушню пiд бiк ногою. Той скрикнув i роз­крив очi.


- Якого ти чортового батька? - гукнув вiн та, не глядя на Чiпку, знову повалився опукою на солому.


- Тимофiю! - гукає Чiпка, стоячи над ним.


- Чого?


- Устань...


Лушня зиркнув, ледве пiднявши вгору верхнi вiї.


- Це ти. Чiпко? чого ти?..


- Уставай!.. Треба.


- А що там? - повернувшись до Чiпки лицем, пита Лу­шня.


- Ти не знаєш, де Сидiр живе?


- Я й Сидора не знаю... Який це?


- Москаль... Той, що... пам'ятаєш?


- Не знаю!.. - одказав Лушня, чухаючись та зiтхаючи.


- Сидора-москаля не знаєш?


- Та самого знаю, - та не знаю, де живе.


- Так, може, тут хто з ваших знає?


- Не знаю... - позiхаючи, одказує Лушня. Чiпка зо зла по­скрiб потилицю.


- Тут є в вас на пивницi пушкарi, мабуть, вони знають...


- I того не знаю...


- Що ж ти знаєш? - скрикнув з серцем Чiпка.


- Нiчого не знаю, - одказав понуро Лушня й перекину­вся на бiк.


Чiпка плюнув; вийшов з клунi. Серце його пекла до­сада... "Пiти б до Петра та до Якима? - подумав вiн. - Так же не блигий свiт: треба аж на Побиванку телi­патись...


Вiн знову вернувся до Лушнi.


- Тимофiю! та скажи, Христа ради...


- Що ж я тобi скажу?.. I чого йому так припало до того Сидора?!.


- Iроде! гаспиде! - закричав Чiпка: - напився, що й язика не повернеш у ротi, то йому й байдуже, що тут з те­бе жили тягне...


- А-ай, гос-по-ди!.. - позiхаючи, каже Лушня. - Ходiмо вже... - та й устає.


Чiпцi трохи полегшало. Вийшли вони з клунi, напрямил­ись до хати, де жили робочi з пивницi.


Клуня стояла оддалеки. Треба було переходити до ха­ти через пустиння. Тут вони стрiли метку москалiв, котрi йшли до пивницi випити пива. В той час уже добре сме­ркалося. Вони поздоровкались з москалями i швиденько поминули їх. Коли це - щось ударило Чiпку ззаду по пле­чi.


- Здоров, Чiпко!


Чiпка оглянувся - Сидiр.


- А-а, здоров, Сидоре!


- Куда ефто вы? - питає Сидiр.


- Та тебе шукаємо, - одказав Чiпка.


- Ну, вот i хорошо. Пайдем вместе пива выпьем.


- Ви яс iдiть собi, а я пiду спати, - каже, одрiзняючись, Лу­шня.


Чiпка пiшов з москалями.


- Сидоре! я до тебе маю дiло, - каже Чiпка, коли вже пiд­пили трохи.


- Какое? говори!


- Та... - мнучись, одказує Чiпка: - люди чужi...


- Говори-говори: ото, брат, свои.


- Та хоч i свої, та не можна...


- Ну, пойдем походим. Вьi, братцы, обождите. Я - си­ча­сь, - обернувся Сидiр до москалiв. Вийшли вони удвох з хати, почали ходити по пустошi, кругом пивницi. Нiч уже зовсiм налягла на землю, а в додаток ще й туман пiднi­мався. Було темно й вогко. Чiпка почув, що в його якось страшно затiпалось серце, мов ще нiколи так не билося; у грудях спирало дух, важко було дихати... "Що - як не схо­че?" - думав вiн. Серце в його хололо; вiн не знав, з яко­го боку пiдступити до Сидора.


- Ну, что ж ты? - не видержав Сидiр.


- Та бач, Сидоре... Я чув - ти женишся...


- Да. А что?


- Та, кажуть, либонь молода не хоче...


- Как, не хочет?.. Да что молода, коли отец с матерью слово дали!.. Что же ей еще?


- Та воно, бач, нiчого... Яке тiльки ваше життя буде?.. Не з ними ж тобi жити, а з жiнкою.


- А коли не будет слушаться - ефто на што? - i показав ку­лака.


Чiпку пройняв наскрiзь страх i холод.


- Сидоре!.. не губи душi!.. бовкнув Чiпка зопалу, та й сам схаменувся, -та було вже пiзно.


- Какой души? - питає здивований Сидiр.


"Виручай, милий боже!" - подумав Чiпка - i голосно про­­мовив:


- Вона тебе не кохає... Ми з нею давно знаємось, та...


- Может быть, хочешь, чтобы я уступил тебе? - пере­бив його Сидiр. - Не, брат: не бывать ефтому!


- Ти, як москаль, брате-Сидоре, всюди вештаєшся, всю­ди ходиш з полком, - ти собi знайдеш десь кращу...


- Да что ты, брат? Ведь я издержался... Четвертную фе­льдфебелю дал, пятидесятирублевку ротному, штобы то­лько позволил; да еще покупок сделал рублев на пять­десят...


- Я тобi, коли хоч, удвоє верну...


- Да как же, братец? Ведь меня спросят: почему не же­нился? тогда что?


- Скажи, що розiйшлися... Молода недужа, або що... Уваж, Сидоре! Прошу тебе: уваж!.. зараз i грошi дам.


- Да ано, брат, так... Только - как же быть-то?.. ты разве с нею - таво?


- Та, кажу ж тобi, ми з нею давно покохалися... Вона менi й сказала: як вiддадуть за тебе, - сама на себе руки на­ложе...


- Ишь-ты!!. еще отвечать придется...


- Егеж... не губи, Сидоре, душi!.. Я знаю: ти чоловiк до­брий...


- А что же я ему-то скажу, отцу?


- Сплети що... Скажеш: походу дожидають, через те й не дозволено. А я вже, брате, вдобавок замогоричу хоч i всю вашу роту... щоб мовчали...


- Нешто так?.. Пожалуй... - роздумуючи, згоджується Си­дiр.


Чiпка так i повис йому на в'язи:


- Сидоре! братику!.. гуляй же тепер! гуляй!.. Ходiм, за­раз грошi дам.


Вернулись вони в пивницю, розквиталися. Чiпка на­поїв Сидора й москалiв, що з ними прийшли, та на радо­щах i сам так лизнув, що насилу вилiз з хати. Одначе подумав: чи йти додому, чи тут слати?.. Так доплiвся до клунi, де Лушня спав. "Нi, щоб мати не лаяла, тут засну", - подумав, уступивши в клуню. Незабаром вiн

1 ... 84 85 86 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"