Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Це помилка. Адже вони на з'їзді. Не може бути місця більш безпечного, ніж те, де зібралися двадцять найвпливовіших магів.
Я подивилася на Дженарда. Він підвівся і завмер у дивній настороженій позі. Між брів пролягла глибока вертикальна складка.
- Все в порядку. Кірам сходить до Калеана, щоб перевірити, як у них справи. На виклики ми ходимо по черзі, щоб не опинитися разом у пастці. У нас були випадки, коли…
Я не домовила, бо на браслеті промайнув новий сигнал. На цей раз червоним світиться другий номер. У моїх грудях щось здригнулося. Стиснула руки в кулаки, щоб угамувати тремтіння. Піднялася, ходжу вітальнею туди-назад. Дженард стоїть на одному місці. Я намагаюся викликати видіння, щоб зрозуміти, що станеться далі, але не можу зосередитися, нічого про братів у майбутньому не миготить.
- Дай мені руку, - сама хапаюся за Дженарда, підживлююсь його силою, продовжую спроби побачити майбутнє. – Я не розумію, чому я не бачу завтрашнього дня.
Піднімаю злякано очі на Дженарда, він так само похмурий, але цього разу ще більш задумливий.
- Якщо Елім не подає сигнал, значить там усе настільки погано, що вони не звуть мене. Але я їм потрібна!
- Аліто, заспокойся, - Дженард обійняв мене саме в той момент, коли браслет на моїй руці знову завібрував.
- Це Елім, вони кличуть мене.
- Я з тобою, - вже почавши переміщення, відчула, що Джен ухопився за мою руку.
Незвично довго ми блукали маршрутом. Я розумію, що місце зустрічі магів настільки засекречене, що до нього так просто не дістатися, але почала нервувати ще сильніше, усвідомивши, що в дорозі ми вже понад три хвилини.
Відчути твердий ґрунт під ногами я встигла навряд чи, бо одразу була повалена на землю Дженардом. Він закрив мене собою, виставивши руки нагору. Напівлежачи на зеленій траві, я зуміла озирнутися. Схоже, захід був на свіжому повітрі, десь у теплих краях, але із збереженням зеленої свіжості природи. Вдалині видніються засніжені вершини гір, вид шикарний, повітря напевно було свіжим, але зараз пропахло гаром. Блакитного неба не видно, над нами все вкрите чорними літаючими монстрами, на кшталт ящірок-птерозаврів. Величезні, шипасті, з гострими кінцівками, моторошними іклами, що стирчать з пащі. Їх настільки багато, що на відкритій галявині в сонячний день стало темно та холодно.
Я відходжу від шоку, включаючи свої інстинкти, намагаюся підвестися, але Дженард з криком «лежи!» не дозволяє мені встати, сам тим часом відбиває нападки монстрів.
- Аліто! – чую голос Калеана, але поряд його не бачу. - Забери Ені! І йдіть!
Я присіла навпочіпки, оглядаюся, шукаю очима свою невістку, але погляд все більше притягується до розваленої акри з повітряних куль і квітів. Тут ніби смерч пройшов. Фуршетні столики покосилися, натяки на тарілки та келихи валяються у траві, ажурні серветки розносяться вітром.
- Аліта! Іди! - цього разу хтось із братів кричить, я навіть не зрозуміла, хто саме, але вловила очима попереду Калеана. За його спиною під захисним куполом плаче Еніра. Її стан мене вразив, а ще більше здивувало те, що в плечі мого старшого брата величезна кривава рана.
- Сиріан! – кричу на весь голос.
- Ні, Аліто! Лікарів не можна кликати! Вони знищують їх в першу чергу. Я наказав Сиріану тут не з'являтися.
З сидячого положення дивлюся на старшого брата. Я ще не дійшла стадії жаху, але вже близька до цього. Збираю всі свої сили, стискаю в руці хоробрість, згадую ту Аліту, яка колись билась у примарному лісі. У моїй руці відразу з'явився меч, я схопилася на ноги, ставши спиною до Дженарда.
- Ні, Аліто! Виведи Ені! Це наказ!
- Вона в порядку, я допоможу, - відбиваю мечем птерозавра, що тут же налетів.
- Я сказав додому! – грім пролунав над моїм вухом, ту ж вимогу почула від Дженарда. Сказано таким непохитним тоном, що мені страшно не послухатися. – Тільки таємним коридором, Аліто! І не повертайся сюди!
Я перемістилася до Ені під купол, взяла її під руку, заспокоїла кількома словами. Очі тим часом шукали решту братів. Встигла помітити, як Елім у польоті відбивається від ящірки. Вона б'є хвостом, а брат ухиляється. Він кидає в неї заклинання та рве на частини. Недалеко від нього Кірам підриває монстрів, дробить їхні кінцівки, безжально трощить шкідників, відбивається одночасно від трьох літаючих. Останнє, що вловила, було закривавлене стегно Кірама.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія крізь час, Мiла Морес», після закриття браузера.