BooksUkraine.com » Сучасна проза » Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс"

43
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса" автора Нікос Казандзакіс. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 94
Перейти на сторінку:
і поставив її обережно на високий камінь біля першого стовпа.

— Я ніби бачу його господиню,— прошепотів він і, діставши з кишені арабських фісташок, нагодував папугу.

Одягнутий Зорбас був по-святковому: біла сорочка з розстебнутим коміром, сірий піджак, зелені штани й гарні туфлі на гумі; вуса його почали були біліти, то він підфарбував їх якимось мастилом.

Він вийшов зустрічати сільську старшину, наче великий пан великих панів, і почав розповідати, що таке канатна дорога, як розбагатіє через неї село та як богородиця — велика її милість! — напоумила його на таку чудову справу.

— Збудувати таку дорогу — дуже серйозне діло,— казав він,— треба знайти точний нахил, а це ціла наука! Я кілька місяців сушив голову — і все марно! Та воно й не дивно: у великих справах замало людського розуму, потрібне ще й боже просвітлення. Отож побачила Всемилостива, як я мучуся, і пожаліла мене. «Бідолашний Зорбас,— подумала собі,— добра людина, він бажає добра селу, треба йому допомогти». І — о, диво!

Зорбас примовк і тричі перехрестився.

— О, диво! Одної ночі з’явилась мені у сні одягнена в чорне жінка — то була богородиця, велика її милість! Вона тримала в руці маленьку — отакісіньку! — канатну дорогу. І сказала мені: «Зорбасе, я принесла тобі з неба зразок, ось подивись на цей нахил, а я тебе благословляю!» Сказала і зникла, а я прокинувся й побіг туди, де робив свої проби. І що ж бачу? Нитка набула потрібного нахилу і пахла миром — певно, її торкнулася рука богородиці!

Кондоманольос хотів був щось сказати — уже рота розкрив, але на кам’янистій стежці з’явилося п’ять ченців верхи на мулах. Попереду них ішов пішки ще один чернець, тримаючи на плечі великого дерев’яного хреста. Він щось кричав, але ми ще не могли розібрати, що саме.

Аж ось почувся псалом, ченці замахали руками, хрестячись, з-під копит бризнули іскри.

Піший чернець підійшов до нас, витер з лоба піт, високо здійняв хреста й загукав:

— Християни, диво! Християни, диво! Отці несуть богородицю всемилостиву... Падайте ниць і поклоніться!

Схвильовані селяни — старшина й наші робітники — збіглися до ченця, оточили його й почали хреститися. Я стояв неподалік. Зорбас кинув на мене швидкий погляд: очі його палали.

— Підходь і ти, хазяїне,— сказав він,— підходь, послухай про диво всемилостивої!

Чернець поспіхом, задихаючись, почав розповідати:

— Слухайте, християни. Диво господнє, диво з див! Слухайте, християни! Диявол заволодів душею проклятого Захаріаса і примусив його позаминулої ночі облити монастир гасом. Але господь розштовхав нас, ми попрокидались, побачили вогонь і повибігали надвір. Келію ігумена, галерею, келії ченців охопило полум’я. Ми вдарили в дзвони, загукали: «Поможи нам, Мати Божа Меснице!» — і почали бігом носити воду відрами та дзбанами. І на світанку з її великої ласки вогонь згас!

Тоді ми пішли до каплиці, де владарює її чудотворна ікона, і впали на коліна: «Мати Божа Меснице,— гукнули,— підніми свого списа і вдар злодія!» Зібрались ми всі у дворі, дивимось — немає іуди Захаріаса. «Це він підпалив нас, він!» — закричали ми всі разом і кинулись шукати його. Шукали цілий день і цілу ніч, та марно. А сьогодні на світанку пішли знову до каплиці. І що ж побачили, любі християни? Диво господнє, диво з див! Захаріас лежав у ногах Матері Божої Месниці мертвий, а на кінчику її списа блищала крапля крові.

— Господи помилуй! Господи помилуй! — зашепотіли селяни, попадали на коліна й почали молитися.

— Але що найстрашніше! — вів далі чернець, проковтнувши слину.— Як нахилилися ми, щоб підняти його, проклятого, то так і завмерли з роззявленими ротами: богородиця оббрила йому і чуба, і вуса, і бороду — наче католицького попа!

Я відвернувся, ледве стримуючи сміх, глянув на Зорбаса й тихо сказав:

— Безбожник!

Але Зорбас дивився на ченця виряченими очима й безперестану хрестився з розчуленим виглядом.

— Господи твоя воля, господи твоя воля, дивовижні діла твої,— бурмотів він.

Тимчасом верхівці на мулах під’їхали й спішились. Отець-економ тримав у обіймах чудотворну ікону. Він виліз на камінь, і всі присутні один поперед одного кинулись до нього поклонитися богоматері. За ним отець Дометіос тримав тацю — збирав пожертви, кроплячи свяченою водою твердолобі селянські голови. Троє ченців стали в коло, схрестили волохаті руки на животах і, обливаючись потом, затягли псалом.

— Ми підемо по крітських селах,— сказав товстий Дометіос,— щоб віруючі могли поклонитися чудотворній іконі й пожертвувати те, на що надихне їх всемилостива... Назбираємо грошей, відновимо святий монастир...

— От кнури! — буркнув Зорбас.— Ще й на цьому зароблять!

І підійшов до ігумена:

— Отче-ігумене, все готово до освячення. Нехай пречиста діва благословить наше діло!

Сонце підбилося височенько, вітру не було, стало жарко. Ченці поставали навколо першого стовпа, на якому маяв грецький прапор, витерли рукавами піт з лобів і затягли молитву «на закладання дому»: «Господи, господи, утверди цю машину на міцному камені, і хай ні вітер, ні дощ не зрушить її...» Вони вмочали кропило в мідний дзбан і кропили стовп, канат, гаки, Зорбаса й мене, а потім селян, робітників і море.

Далі святі отці обережно, наче хвору жінку, підняли ікону й поставили на високий камінь біля папуги, а самі скупчились навколо неї, чекаючи урочистого відкриття дороги. По другий бік стовпа зайняла місце старшина. Зорбас опинився посередині, а я відійшов до моря.

Для початку вирішили спустити лише три колоди — бог любить трійцю. Але потім до них додали й четверту на знак вдячності богородиці.

Ченці, селяни й робітники почали хреститися, шепочучи:

— В ім’я господнє і пресвятої матері божої...

Зорбас підскочив до першого стовпа, сіпнув за шнур і спустив прапор. Це був сигнал для робітників, які чекали на горі. Всі враз відступили далі від стовпа й звернули погляди на вершину гори.

— Во ім’я Отця! — вигукнув ігумен.

Що тут скоїлось — неможливо описати: все сталося так блискавично, що ми ледве встигли відскочити геть. Вся канатна дорога розгойдалася, колода, яку робітники підвісили до каната, помчала з демонічною силою вниз, б’ючись об каміння й викрешуючи іскри, від неї відколювались великі тріски й розліталися на всі боки. За кілька секунд колода опинилася внизу, але вже у вигляді напівобгорілої головешки.

Зорбас глянув на мене, як побитий пес, ченці й селяни відсунулися ще далі, мули щосили засіпались на прив’язі. Товстий Дометіос упав ниць на землю.

— Змилуйся

1 ... 84 85 86 ... 94
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кумедні й лихі пригоди Алексіса Зорбаса, Нікос Казандзакіс"