Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Я маю його пожаліти?! – скривилась Рейна.

- Та щоб тебе! Не буде ніякого миру, ясно?! Його направляє Каліопса. Він і сам того не розуміє, як стає її рабом. З кожним роком він все більше загрузає у тому болоті, у яке вона його тягне. А вона хоче крові. Ще не зрозуміла?! Вона загнала Лейлу за Браму Андхакара! Вона повернула Еліаса з того світу. Вона вдавала із себе Лей, аби тільки передати вам цей сувій з ритуалом! Вона із самого початку хотіла пробудити легенду!

- Але… навіщо?

- Я б сказала, що вона просто психопатка, але це було б занадто просто. Вона хоче відкрити Браму Андхакара і випустити всіх замкнених там фамільярів. Знаєш, як це зробити? Потрібно, щоб розпочалась кривава бійня. І коли кров чотирьох генералів окропить землю, Брама явить себе на тому місце, де поляже принцеса Кая.

- Звучить, звичайно, так собі. Але не розумію, чому ти все мені розповідаєш?

- Бо його треба рятувати! – випалила Нагайна, - всіх треба рятувати від цієї наволочі…

***

Шира і Тейн ніяк не могли осягнути все те, що розповів їм Муру. І про те, що Ален вбив всю імператорську родину, і про його плани одружитися з Рейною Леарлес та зробити Сін імперією напівкровок. Сам Муру його боявся. Він зізнався, що його батьки до останнього ховали його саме від Алена і його війська. А тепер він навіть не знав де вони. Він боявся. І таких як Муру було багато. У Сін до напівкровок ставились спокійно, це не було тут чимось особливим. Релігія Сін відрізнялась від наративів Білого храму. Тому напівкровки, що жили тут ніколи не відчували якогось пригнічення чи несправедливості по відношенню до себе. Тому багатьом, як і Муру, політика Алена не подобалась. Але страх за своє життя та своїх близьких був сильнішим.

Ближче до заходу сонця, двері у кімнату відчинилася і зайшла Рейна. Шира скочила з ліжка і на неслухняних ногах кинулась до неї. Кураторка підхопила її, коли та втратила рівновагу.

- Дурне дитя, - зітхнула вона, - ну куди тобі бігати. Щойно прокинулась.

- Пані Рейно, - Шира обняла її так міцно, як тільки могла, - від нас знову неприємності. Пробачте нам, пробачте! Будь ласка, пробачте нас!

- Все гаразд, Шира, - Рейна лагідно погладила її по кучерявому волоссю, - ну чого ти раптом? Все ж добре. Ви живі і це найголовніше.

Тейн стояв осторонь і не наважувався підійти, але коли Рей махнула йому рукою, немов запрошуючи, він впав у її обійми так само, як і Шира. Він відчував себе жалюгідно. Будучи чоловіком, він міг покладатися на цю жінку, що вже неодноразово рятувала його життя. Вона знову і знову ранилась, намагаючись захистити їх. У білому світлі вогнів він не одразу побачив садна на її щоці. Її вдарили. І зовсім недавно.

- Ну, ти чого? – посміхнулась м’яко Рейна, помітивши його погляд, - я в нормі. Тобі немає про що хвилюватися.

- Вас били… - гірко промовив Тейн, - знову…

- І ще не раз вдарять, - хмикнула Рей, - але все буде гаразд. Я потрібна їм жива.

- Пані Рейно, - Тейн вхопив її за руку, - втечемо! Ви добре нас навчили! Ми не станемо тягарем. Допоможемо! Наша пряжа схову стала ще кращою, ми маємо витягти вас звідси!

- Дурненький, - Рейна легенько стисла його пальці, - дорослі мають захищати дітей, а не навпаки. І я життя покладу, аби повернути вас додому.

- Не потрібно… - схлипнула Шира, - ви постійно ризикуєте життям. Розкидаєтесь ним так, наче у вас їх багато… а воно у вас одне! Чому ви зовсім не бережете себе?! Ви ж обіцяли нам…

- Шира, - Рейна взяла її обома долонями за щоки, - припини мені тут сирість розводити. Я не збираюсь тут помирати. Але для мене в пріоритеті ваша безпека. Спочатку поверну вас, а потім зроблю все, аби повернутися самій. Зрозуміло?

- Угуууу… - промимрила руда.

- Навчіться вже довіряти своїй кураторці, добре? Хоч раз просто послухайте мене, добре?

Вони ще довго сиділи і говорили. Рейна посміхалась їм своєю найщирішою посмішкою і студенти потроху заспокоїлись. Коли вони заснули, Рей обережно вкрила їх ковдрами і вийшла з кімнати. Під дверима на неї чекала Нагайна. Погляд її був важким.

- Я допоможу, - нарешті промовила Рейна, - але ти маєш гарантувати їхню безпеку.

- Я не можу гарантувати навіть свою безпеку, якщо ми підемо проти Каліопси, - усміхнулась Нагайна, - але даю слово, я захищатиму твоїх дітей ціною свого життя. Тільки допоможи його врятувати.

- Трясця… - вилаялась Рейна, - тобі вже казали, що у тебе жахливий смак на чоловіків?

***

З моменту зникнення Рейни минув майже місяць. Принцеса майже не спала останні дні. Все думала, як вона може врятувати подругу. Поряд із нею працювали три генерали та Вовчий загін. Лейла проводила весь вільний час у бібліотеці, намагаючись знайти будь-які відомості про силу принцеси Каї. Вона вважала, що якби вона могла активувати захисний бар’єр принеси, у них була б значна перевага у бою. За легендою, захист принцеси Каї міг витримати найпотужніші закляття, удари гармат та навіть полум’я драконів. Тому Вогнекрила з ранку і до ночі виснажувала себе тренуваннями.

Заради безпеки, студенти були під наглядом королівської варти. Батьків вдалось переконати, що це буде правильно, адже королівський палац був безпечним і ніхто не наважиться напасти на нього так само нахабно, як це зробили в Академії. До того ж, ворог вже знає, що ці діти – слабке місце Рейни і краще тримати їх під наглядом, а батьки не змогли б надати їм такий захист, як це зробила Її Високість. Тому Ельйо, Шарнон і Соран нудились у королівських залах, тинялись королівським садом, відлежували боки на ліжках у своїх покоях.