Читати книгу - "Що впало, те пропало"

— У хлопця, може, і неприємності, але треба визнати, що він швидко метикує, — видає Джером. Просидівши в машині десять хвилин недалеко від «Сіті драг», він увійшов до аптеки й переконався, що хлопчисько, за яким йому доручили стежити, зник. — І професіонал не спрацював би так чисто.

— Еге ж, — погоджується Ходжес. Хлопчик, як виявилося, міцний горішок. Куди міцніше, ніж літаковий злодій містер Медден. Ходжес не став розпитувати аптекаря, та в цьому й не було потреби. Піт отримував там ліки за рецептами роками, він знає аптекаря, а аптекар знає його. Пацан вигадав якусь дурну історію і, коли аптекар дозволив йому вийти через чорний хід, накивав п’ятами.

— Що тепер? — запитує Джером.

— Гадаю, потрібно йти додому до Сауберса. У нас був крихітний шанс не вплутати в цю справу його батьків, як просила Тіна, але, як на мене, він тільки-но наказав довго жити.

— Вони, напевно, уже здогадуються, що це був він, — говорить Джером. — Ну, тобто, вони ж одна родина.

Ходжес хоче сказати на це: гірший за будь-якого сліпого, той, хто не хоче бачити[122], але лише знизує плечима.

Холлі поки що в розмову не втручалася, а просто сиділа за кермом свого чотириколісного лінкора, склавши руки на грудях і легенько постукуючи пальцями по плечах. Тепер вона повертається до Ходжеса, який розвалився на задньому сидінні.

— Ти запитав Піта про записник?

— Не було можливості. — Холлі просто схибнулася на цьому записникові, і йому потрібно було запитати, хоча б для того, щоб її заспокоїти. Тільки насправді йому навіть на думку це не спало. — Він прийняв рішення піти й швидко звалив. Навіть мою візитівку не взяв.

Холлі вказує на школу.

— Гадаю, нам слід поговорити з Ріккі-хіппі. — І, коли ніхто не відповідає: — Будинок Пітера нікуди не подінеться. Не полетить і крізь землю не провалиться.

— Гадаю, це не зашкодить, — говорить Джером.

Ходжес зітхає.

— І що ми йому скажемо? Ваш учень знайшов чи вкрав купу грошей і став виплачувати батькам щомісячну допомогу? Батькам про це має стати відомо раніше, ніж якомусь учителеві, який, напевно, невтямки ні про що. І розповісти їм повинен сам Піт. Для початку, його сестра зможе нарешті заспокоїтися.

— Але, якщо він ускочив у якусь халепу, і не хоче, щоб вони про це дізналися, але все одно хоче з кимось поговорити… з кимось дорослим… — Зараз Джером на чотири роки старший, ніж був, коли допоміг Ходжесу розкрутити справу Брейді Хартсфілда, він досить дорослий, щоб голосувати й легально купувати алкогольні напої, але й досить молодий, щоб пам’ятати, як це бути сімнадцятирічним і несподівано зрозуміти, що ти вляпався у великі неприємності. Коли таке трапляється, у тебе виникає бажання поговорити з кимось, хто багато пережив на своєму віку і багато бачив.

— Джером має рацію, — зауважує Холлі й знову повертається до Ходжеса. — Давай поговоримо з учителем і дізнаємося, чи не радився він з ним про що-небудь. Якщо він запитає, навіщо нам це потрібно…

— Звичайно, запитає, — говорить Ходжес. — І я не можу вимагати, щоб він нікому не казав про нашу розмову. Я ж не адвокат.

— І не священик, — додає Джером, від чого легше не стає.

— Можеш сказати йому, що ми друзі родини, — твердо каже Холлі. — І це правда. — Вона відчиняє дверцята.

— У тебе є передчуття? — запитує Ходжес. — Угадав?

— Так, — каже вона. — Послане з небес.

— Це Холлі-чуйка. Тепер ходімо.

25

Поки вони піднімаються широкими східцями парадних сходів і проходять під гаслом «ОСВІТА — ЦЕ СВІТОЧ ЖИТТЯ», двері «Рідкісних видань Ендрю Халлідея» знову відчиняються, і в магазин заходить Піт Сауберс. Він рушає головним проходом, потім зупиняється, насупившись. Чоловік за стійкою не містер Халлідей. Багато в чому його навіть можна назвати протилежністю містера Халлідея. Блідий, а не рум’яний (крім губ, вони у нього дивно червоні), сивий, а не лисий, і худий, а не товстий. Майже худий. Святий Боже, Піт очікував, що його сценарій провалиться, але не настільки швидко.

— Де містер Халлідей? У мене з ним призначена зустріч.

Незнайомець посміхається.

— Так, звичайно. Тільки він не назвав мені твоє ім’я. Сказав, просто молодий хлопець. Він чекає на тебе у своєму кабінеті. — І це правда. Певною мірою. — Просто постукай і заходь.

Піт трохи розслабляється. Можна зрозуміти, чому Халлідей не хоче проводити таку важливу зустріч тут, де будь-хто, кому потрібна стара копія «Убити пересмішника», може зайти й перервати їх. Він обережний, думає наперед. Якщо Піт не робитиме те саме, зникне й той малий шанс вийти сухим із ​​води, який у нього ще є.

— Дякую, — говорить він і йде між високими книжковими шафами углиб магазину.

Як тільки він проходить повз стійку, Морріс підводиться, тихо й безшумно йде до дверей, перевертає табличку з «ВІДЧИНЕНО» на «ЗАЧИНЕНО».

Потім замикає їх.

26

Секретарка Нортфілдської середньої школи з цікавістю дивиться на трійцю пізніх відвідувачів, але нічого не запитує. Можливо, вона вирішує, що це родичі якогось несумлінного учня прийшли захищати свого телепня. Ким би вони не були, це головний біль Гові Рікера, а не її.

Вона перевіряє магнітну дошку, вкриту різнобарвними ярликами, і каже:

— Він ще має бути у себе в класі. Триста дев’ятий кабінет на третьому поверсі, тільки спершу, будь ласка, загляньте у віконце, перевірте, чи не займається він з кимось. Сьогодні в нього конференція до четвертої, і наприкінці навчального року багато учнів йдуть до нього за допомогою з річними роботами або просять додатково позайматися.

Ходжес дякує їй, і вони піднімаються нагору. Їх кроки луною розносяться порожніми сходами. Чути, як десь унизу квартет грає «Зелені рукави»[123]. Нагорі гучний чоловічий голос радісно вигукує: «Ти продув, Мелоун!»

Кабінет 309 знаходиться посередині коридору на третьому поверсі. Тут містер Рікер у строкатій візерунчастій сорочці з розстебнутим коміром і приспущеною краваткою розмовляє з дівчиною, яка театрально розмахує руками. Рікер підводить очі, бачить, що до нього відвідувачі, і знову зосереджується на дівчині.

Відвідувачі стоять біля стіни, завішаної оголошеннями про літні гуртки, літні семінари, літні табори, випускний бал. Коридором підстрибцем проходять дві дівчинки, обидві в софтбольних кофтинах і кепках. Одна з них перекидає з руки в руку кетчерську рукавичку, наче печену картоплину щойно з багаття.

Подає голос телефон Холлі: звучать кілька зловісних нот із головної музичної теми фільму «Щелепи». Не сповільнюючи ходу, одна дівчинка каже:

— Тобі знадобиться більший човен, —