Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ага! — зраділо гукнув Доутрі. — Ну як, Нішіканто? Тепер тебе ніхто не боїться! Маєте м’ясо, хлопці! Дешеве м’ясо! Як до цього дійдеться, з’їжте його першого. Звісно, він смердюх, і м’ясо з нього смердітиме, та дарма, у скруті й таке з’їсться. Тільки вимочіть через ніч у морській воді.
Грімшо, чиє місце на кормі було не таке вигідне, не відстав від Доутрі: він умить підвівся, простяг руку, вхопив гладкого лихваря за в’язи, струсонув його й турнув долілиць на дно шлюпки.
— Ага! — знову озвався зі шхуни Доутрі.
А Грімшо неквапно зайняв вигідніше лихвареве місце сам.
— Хочете до нас? — гукнув він стюардові.
— Ні, дуже дякую, сер, — відповів той. — Нас забагато, краще ми в цьому човні розмістимося.
У першій шлюпці одні почали вихлюпувати воду, інші чимдуж налягли на весла. А Доутрі взяв A-Моя й спустився в трюм під кают-компанією набрати ще провізії.
Поки вони були внизу, кит черкнув боком передню частину лівого борту, махнув могутнім хвостом і змів геть бізань-ванти та шмат фальшборту. Набігла розлога склиста хвиля, гойднула шхуну, і бізань-щогла впала за борт.
— Далебі, китище, — озвався Доутрі до A-Моя, коли вони вийшли на палубу й побачили, чого наробив цей останній удар.
А-Мой знову подався до камбуза по харчі, а Доутрі, Квек і Великий Джон налягли на шлюп-талі й перекинули шлюпку через лівий фальшборт спочатку одним кінцем, тоді другим.
— Перечекаємо, поки вдарить знову, а тоді спустимо її на воду, поскидаємо в неї все й ушиємося, — сказав стюард Старому Морякові. — Часу ще маємо досить. Шхуна, як набере води, то-нутиме не швидше, ніж тепер.
На той час палуба вже була майже врівень з водою, і судно гойдалося на хвилях важко й незграбно.
— Агов! — раптом згадавши, гукнув Доутрі до капітана Доуна на першій шлюпці, що відпливала все далі. — Який курс на Маркізи, сер? Звідси! І скільки туди миль?
— Норд-норд-ост чверть на ост! — долетіла ледве чутна відповідь. — Просто на Нука-Гіву! Зо дві сотні миль! Держіть повним бейдевіндом до пасату і втрапите!
— Дякую, сер! — гукнув стюард, побіг на корму, розбив скло в нактоузі й забрав на шлюпку компаса.
Кит барився нападати; люди на шхуні вирішили, що він уже вгамувався, і стояли та дивились, як він гойдається на хвилях ярдів за двісті від них. А «Мері Тернер» поволі тонула.
— Мабуть, можна спробувати? — спитав Доутрі Великого Джона; але відповів йому інший голос.
— Кокі! Кокі! — почувся жалібний крик із люка мисливського кубрика, а за ним дратливе, сердите: — Стонадцять чортів! Стонадцять чортів!
— Треба забрати, — вирішив Доутрі, кинувся до люка, проліз крізь сплутані снасті грот-стеньги, що загороджували дорогу, і зазирнув у кубрик. Там на краєчку койки сидів біленький жмутик життя, весь настовбурчений, раз у раз підіймав рожевого чубчика на голівці й чистою людською мовою проклинав зрадливість долі, моря та моряків.
Доутрі простяг йому вказівний палець, какаду перепурхнув па нього, тоді моторно збіг по рукаві на плече, міцно вчепився кігтиками в сорочку, діставши ними аж до тіла, нахилив голівку стюардові до вуха і вдячно, радо зацокотів:
— Кокі! Кокі!
— Ах ти шибенику! — засміявся Доутрі.
— Слава богу! — вимовив какаду голосом, таким схожим на стюардів, що той аж здригнувся.
— Ах ти шибенику! — ще раз промовив Доутрі, нахиливши голову й притулившись до папуги щокою й вухом. — А дехто, бач, думає, ніби самі люди чогось варті у світі!
Кит усе не нападав, але вода вже заливала шкафут, і Доутрі наказав спускати шлюпку. А-Мой перший квапливо стрибнув на прову. Та Доутрі помилявся, гадаючи, що маленький китаєць боїться потонути із шхуною. Кухар просто вибрав у шлюпці місце якнайдалі від нього та від Квека.
Відіпхнувшись від шхуни, вони нашвидку поскидали ящики та клунки з банок і посідали. А-Мой узявся за переднє весло, за друге — Великий Джон, за трете — Квек, а Доутрі, з Кокі на плечі, сів загребним. Майкл, зіп’явшися на купу клунків у прові, сумно дивився на «Мері Тернер» і сердито огризався на дурного Вишкребка, що вже поривався гратись. Старий Моряк став біля стернового весла і, щойно всі повсідалися на свої місця, віддав наказа гребти.
Враз Макл наїжачився й загарчав. Усі озирнулись і побачили, що матка пливе знову і вже зовсім недалечко. Та вона не розганялася для удару. Вона повільно обпливла шхуну кругом, ніби вивчала свого ворога.
— Певне, і їй уже далося взнаки оте буцання, голівонька заболіла, — осміхнувшися, сказав Доутрі більше для того, щоб підбадьорити товаришів.
Тільки-но вони гребнули разів із десять, як Великий Джон скрикнув. Усі звели очі на бак шхуни, куди він дивився, й побачили там кота з матроського кубрика, що гнався за великим пацюком. По баку метались іще пацюки — видно, вода їх повиганяла з кубел.
— Невже таки ми покинемо кота?.. — запитливо промовив Доутрі.
— Ну що ви! — відповів Старий Моряк, наліг на стернове весло й завернув шлюпку назад.
Китова матка, що повільно кружляла навколо шхуни, двічі легенько гойднула їх, поки вони забрали кота й знов налягли на весла. Вона ніби й не помічала їх. То з великої потвори, зі шхуни впала смерть на її дитинча, і на шхуну був звернений весь її гнів.
Тільки-но шлюпка трохи відійшла, попливла геть і матка. За півмилі вона завернулась і почала розганятися знову.
— Ну, тепер судно, повне води, дасть їй доброго відкоша, — сказав Доутрі. — Не гребіть, подивімося.
Цей удар, що припав якраз у середину судна, був найсильні-ший з усіх. Снасті й уламки дерева злетіли вгору, і шхуна так на-кренилась, що аж блиснула мокрою мідяною обшивкою днища. Тоді важко гойднулась на другий бік і вирівнялася. Грот-щогла п’яно захиталась, але не впала.
— Нокаут! — гукнув Доутрі, загледівши, що тварина безладно б’є хвостом по воді. — Певне, обом каюк.
— Шхуна він зовсім кінчай, — зауважив Квек, бо фальшборт «Мері Тернер» уже зник під водою.
Шхуна швидко пішла на дно; за кілька секунд поринув і залишок грот-щогли. Зосталася тільки китова туша, що безвладно тіпалась на поверхні води.
— І похвалитися нічим, — сказав Доутрі замість надгробного слова «Мері Тернер». — Бо однаково ніхто не повірить. Щоб отаке дебеле суденце потопила, зумисне потопила стара китова матка! Ні, вибачайте, пане-добродію. Я сам не вірив тому шкарбунові в Гонолулу, коли він хвалився, ніби врятувавсь із потопленого «Ессекса», і мені ніхто не повірить.
— Гарна була шхуна, доладне суденце, — журився Старий Моряк. — Я ще не бачив стрункішого рангоуту на трищогловій шхуні й
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11», після закриття браузера.