Читати книгу - "Таврований"

Партизани раділи черговому відпочинку. Рибалки-любителі передчували близьку рибну ловлю. Колька Мудрий, який наслухався таких розмов, пояснював:

— Там цю рибу в зимовий час руками беруть.

— Невже руками? — Засумнівався юний піонер Миша Семенистий.

Жора Гроздовський підтримав Кольку Мудрого:

— Взимку риба задихається від нестачі кисню, випливає на свіже повітря в ополонки.

— Слухай старших, малюк, — наставляв Михайла Кузьмича Колька Мудрий.

Рибна лихоманка охопила все з’єднання. У селі Ляховичи в озеро впадало кілька невеликих річечок. Там вода не замерзала. Туди кинулися численні любителі. Ловили рибу, чим доведеться. Переважно підсаками. Спочатку приклад подавали місцеві жителі, потім партизани пристосувалися самі.

Приклад рибалок-любителів заразив помічника командира з господарської частини Михайла Івановича Павловського.

— В цьому озері стільки риби, що можна прогодувати цілу армію, — говорив він Базимі, закурюючи люльку.

Незабаром рибна лихоманка дійшла і до самого командира з’єднання.

Він говорив з тим же Базимою:

— Гриша, подумай про заготівлю риби для незайманого запасу.

— У нас багато невідкладних справ, — відповів Григорій Якович.

Ковпак мовчки пішов.

На наступний день він знову зайшов у штаб. Навіть не привітався. Григорій Якович подивився на нього і подумав: «У чому справа? На командирові лиця немає».

Вилаявшись добірним матом, Дід промовив:

— Часу у вас немає, справ багато! Пиши наказ!

Базима дістав книгу наказів, ручку. Ковпак збуджено заходив по кімнаті, продиктував:

— Створити для з’єднання недоторканний запас риби: солоної — 6 тонн, сушеної — 4 тонни. За 24 години довести план заготівлі риби до загонів і рот. Щодня, о 12 годині ночі, начальнику штабу Базимі доповідати мені про результати.

Григорій Якович спробував заперечити:

— Де взяти сіль, тару?

Ковпак знав, що останнім часом сіль кожен боєць носив, як тютюн і махорку, в маленьких мішечках.

— Знайди все необхідне, але наказ виконай в строк, — тоном, що не допускав заперечення, додав він.

В цей час до приміщення зайшов Руднєв. Він нічого не сказав. Тільки посміхнувся.

Через добу Базима доповідав командиру про заготовки. Той прийняв його доповідь до відома. Поцікавився, як сприйняли командири підрозділів завдання. Говорив він вже без колишньої категоричності.

Семен Васильович зауважив:

— Доведеться тобі, Григорій Якович, перенести своє робоче місце до озера. Перекваліфікуватися в заготівельника.

Все йшло своїм ходом. Штаб кожну ніч звітував перед командиром. У зв’язку з невідкладними справами Базима доручив заготовки своєму заступнику Тутученко. Коли в черговий раз подивився зведення, жахнувся. Заготовки призупинилися.

Відразу доповів про стан справ командиру. Базима думав, що той вибухне, почне лаятися добірним матом.

Хвилин десять Ковпак сидів, схиливши голову. Нервово постукував пальцями по столу. Він приймав рішення. Справа в тому, що бійці, вроді Кольки Мудрого, оголосили заготовки риби бойовою операцією особливої значимості і в очі натякали про це Ковпаку. По з’єднанню прокотилися «рибні» жарти.

— Завтра вранці собери командирів. Розговарівать будєм, — наказав Дід.

На нараді командири скаржилися на відсутність тари і солі. Павловський, в свою чергу, закликав командирів до порядку. На складі скупчилася велика кількість замороженої риби, але її ніхто не бере. Рибна справа призвела до лайки.

Ковпак вимагав за будь-яку ціну виконати план заготівлі.

Комісар у дискусії участі не брав. Він слухав і переглядав свіжі номери газети «Правда». Після наради, коли вони залишилися втрьох, він, Ковпак і Базима, сказав:

— Сидір Артемович, нехай Павловський займається заготовками. У командирів підрозділів та штабу є багато інших справ. Ними вони зобов’язані займатися.

Сидір Артемович вже зовсім спокійно сказав:

— Нехай буде гречка.

«Трійка» без особливого ентузіазму зустріла прибуття в з'єднання заступника начальника УШПР Івана Костянтиновича Сиромолотного. З’єднання ще знаходилося у Червоного озера. Командування жило у великому будинку. Під штаб займало центральну кімнату. Сиділо навколо лампи за довгим столом.

Ковпак нещодавно зустрічався з командиром партизанського з’єднання Олександром Миколайовичем Сабуровим, де Сиромолотний до цього перебував.

— Намагався у Сабурова навести свої порядки, — сказав Ковпак.

— Високе посадове становище голову йому запаморочило, — зауважив Руднєв. — Представник УШПР.

— Командира обізвав пройдисвітом. Требовав відсторонити його від командування, а себе призначити замість нього, — додав Ковпак, із задоволенням затягуючись цигаркою.

— Ось тобі й земляк! Чого завгодно чекати можна, — вставив Базима.

Іван Костянтинович Сиромолотний народився в селі Кочерги Путивльського району. Змолоду головував у сільраді, організовував комсомол і колгосп, працював у МТС. Після навчання — на партроботі. Перед війною — другий секретар Миколаївського обкому КП (б) У, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.

З початком війни займався організацією евакуації, потім пішов до армії, був начальником відділу політуправління і членом військради Південного фронту, потім переведений на посаду заступника начальника Українського штабу партизанського руху. Саме в такому званні — бригадного комісара — його направили до партизанів.

УШПР не підтримав такі дії свого представника. Зробив йому попередження, щоб поводився, як належить. Замість того, щоб проводити в життя установки штабу, Сиромолотний вносив розбрат і склоки в діяльність з’єднання Сабурова. Олександр Миколайович насилу позбувся представника.

І ось Сиромолотний прибув у Сумське з’єднання партизанських загонів. Поводився обережно. Придивлявся до нових людей. «Трійка» теж спочатку поставилася до нього з підозрою. Звиклі до партизанської вольниці, командири