Читати книгу - "Таврований"

Але недовіра представника та місцевого комскладу один до одного скоро пройшла. Після того, як випили разом кілька разів. Сиромолотний став жити з Ковпаком та Руднєвим, а Базиму відселили до «своїх» — тобто до заступників начальника штабу Войцеховича і Тутученка.

Це рішення не сподобалося Семену Васильовичу. Віч-на-віч він сказав Ковпаку:

— Ми поклялися керувати загоном колективно, виступати єдиним цілим. Григорій Якович гідно представляє начальника штабу. У нас від нього не повинно бути ніяких секретів.

Ковпак після тріумфальних рейдів по Сумщині вже розумів своє високе становище: він тут головний. Після повернення з Москви із зіркою Героя для нього Базима перемістився на десятий план. Став технічним виконавцем. Він кілька разів намагався віддалити Григорія Яковича від себе. Але на шляху до цієї мети незмінно ставав Семен Васильович. Тепер Сиромолотний радив командиру зробити Базиму керівником технічного штабу, а вони втрьох стануть штабом фактичним.

— Я ж не можу вигнати представника УШПР, — розвів руками Ковпак.

На цей раз Семен Васильович не знайшовся, що сказати, розвернувся і залишив командира одного. На вулиці він зустрівся з Сиромолотним. Той розмовляв з Павловським. До комісара долинуло:

— Хороший дід Ковпак. Справу тут, звичайно, крутить Руднєв. Воістину, комісар. Хлопець з розумом, грамотний і військова людина, прекрасний товариш…

Павловський відповідав стримано. Погладжував будьоновські вуса, які стирчали у нього в різні боки.

— Керівництво у нас, як моноліт, як єдине ціле, — сказав він.

Співрозмовники настільки захопилися розмовою, що не помітили комісара. Він поспішив проскочити повз них.

Незабаром вони знову зустрілися в штабі, за одним столом. Туди ж зайшов капітан Коротков, якого УШПР направив помічником по розвідці, хоча цим вже займався Вершигора.

Почувши повідомлення капітана, Ковпак збісився, забігав по кімнаті, за кожним словом вживаючи мат, тупав ногами і кричав:

— Ніхто там ніякі питання не погоджує, людина у нас є, яка займається развєдработою. Пускай запитують, що їм потрібно, а не нав’язують людей, яких нам не пужно. Всіляке барахло надсилають. Я розмовляв з товаришем Сталіним, і проводжу директиви партії та уряду. Там, у штабі, шкідники сидять, творять контрреволюцію, за наш рахунок ордена отримують. Після війни позриваю ордена.

Сиромолотний підтримав командира:

— Начальник УШПР Строкач багато відсебеньок поре, я йому про це говорив.

— В УШПР є спеціальний розвідвідділ, і ніяких відсебеньок у партизанських з’єднаннях немає, — заперечив Коротков. — Ви це, товариш Сиромолотний, прекрасно знаєте.

Не витримав Руднєв:

— Ми вас не знаємо. Хто ви такий?

Коротков відповів:

— Я капітан держбезпеки.

Ковпак зовсім втратив контроль над собою:

— Знаємо, до чого чекісти доводять. Вони вроді Плохого, на якого Сабуров понадіявся, підвели його. У його загонах кояться неподобства, баб повно, ніякої дисципліни.

Сиромолотний додав:

— Справа дійшла до того, що своїх поранених бійців розстрілюють.

Ковпак ніяк не міг заспокоїтися:

— Та ще цю наволоч Плохого Строкач рекомендував до мене в з’єднання… Його треба розстріляти.

Коротков на тираду командира відповів спокійно:

— Якщо я вам не потрібен, так і скажіть. Повідомте Строкача.

Відповідь розлютила Діда:

— Нікому нічого повідомляти я не буду. Моє рішення — закон.

Тут не втримався навіть Руднєв:

— Ви командувати сюди прибули?!

— Понаприсилали сюди всякого дєрьма. Ось будеш в Москві, так і передай. Хай шкідництвом не займаються, — підсумував Ковпак.

— Метеоролога прислали, навіщо він потрібен, самі погоду можемо визначити. Там, в штабі, користуючись відсутністю Микити Сергійовича Хрущова, творять, що хочуть, — додав Сиромолотний.

Ковпак сів за стіл:

— Позадєлались там наркомами. Це їм не пройде. Так і скажи їм.

Коли Коротков вийшов, розмова продовжилася.

Руднєв промовив:

— Немає порядку в штабі. Літаки прилітають напівпорожніми…

— Погони треба зривати. Інакше порядку не буде, — встав з-за столу Ковпак.

— Не зрозуміло, за що їх нагороджують, — сказав Іван Костянтинович, маючи на увазі деяких своїх колег з УШПР. — Я стільки по тилах мотаюся. Хоч би що.

— Сьогодні ж відправлю радіограму Строкачу. Чому тебе не нагородили, — відразу вчепився за слова Сиромолотного командир.

— Я теж підпишуся, — додав Руднєв.

Перший час і керівники з’єднання, і представник УШПР жили душа в душу. Конфлікт вибухнув зовсім несподівано.

У штабі розглядали чергову операцію. Як завжди, інформував Руднєв, тримаючи перед собою на столі розгорнуту карту.

— Не треба фікцією займатися! — Різко підхопився представник штабу.

— Що ви маєте на увазі? — Спокійно спитав Руднєв.

— У вас сил достатньо, щоб завдати удару по ворогу напряму, — відрізав Іван Костянтинович.

Базима посміхнувся. Тихо промовив:

— Якщо достатньо, то це не означає, що ними можна розкидатися направо і наліво.

— Молодець, Іван Костянтинович! Тільки де ви були раніше, коли ми створювали загін? — Не втримався Руднєв.

— Іване, ти того… В нашу оперативну діяльність не лізь, — підтримав своїх Ковпак.

Іван Костянтинович вискочив з кімнати. Всі мовчали. Ковпак закурив цигарку. Дістав портсигар Руднєв. Після поранення він намагався кинути ковтати дим, але якось не виходило.

— От псих, — вимовив комісар.

— Навіть більший, чим командир, — заклопотано промовив Григорій Якович.

— Командир вам мешаєть. Відпустиш віжки — на головах ходить будуть.

— Давайте продовжувати. Без представника обійдемося, —