Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Отже, 2-го вересня і ранком 3-го спільними зусиллями груп Волинської й Удовиченка, за діяльної підтримки наших повстанців, ведеться переслідування ворога і знищення окремих відділів його.

Нарешті, Вапнярську ворожу групу нами розбито вщент. Більшість її частин потрапило до полону, або було знищено. Шлях на Одесу вільний. До наших рук дісталась величезна здобич. Ми захопили понад 3000 полонених. Сотні забитих і тяжко ранених вкривали поле. Два незіпсовані панцерні потяги, гармати й кулемети, безліч обозу й різного майна стали нашою здобиччю. Крім того, червоні залишили величезну базу в Бірзулі.[69]

Ситуація ранком 3.ІХ. Сх. ч. 25.

Проте, треба було поспішати, бо на тили Волинської групи насувалася нова небезпека: 47-ма дивізія своїми авангардами йшла на Верхівку-Ободівку, 58-ма совєтська дивізія перемагала Тютюнника й натискала на Христинівку.

Акції большевиків.

Подивимося, що ж роблять большевики.

Зорганізувавши сильну й численну Вапнярську групу – біля 10 тисяч багнетів і шабель – большевики намагалися за всяку ціну прорватися на Вапнярку і далі на Жмеринку. В той же час 58-ма дивізія мусіла наступати на Голованівськ і далі на Христинівку-Теплик. 47-ма дивізія підтримує Вапнярську групу. Бригада цієї дивізії і вела бої з Північною і 2-ою дивізіями.

Але ця спроба скінчилась катастрофічно. Тоді червоне командування вирішує пробиватися на північ 47-ю дивізією через Бершадь-Соболівку і далі на Кублич-Теплик; сюди ж мусіли відійти й недобитки Вапнярської групи, що розсіялися по лісах і селах. 58-ма дивізія прямує назустріч 47-й, правим крилом на Христинівку.

Плян ШНА. Сх. ч. 25.

Зліквідувавши Вапнярську ворожу групу Командування Наддніпрянської армії вирішує повернути групу Удовиченка (3-тя дивізія й 11-та Галицька бригада) на схід, підсилити її бригадою УСС, що вже прибула, і вдарити по 47-й дивізії та йти на допомогу Ю.Тютюнникові. Київcькій групі поставлено завдання тримати в своїх руках Христинівку, чого б то не коштувало. Сюди на допомогу посилається три панцерні потяги.

Волинська група наступає на південь, на Бірзулу. Крім того, Командування НА звертається з проханням до ШГО, щоб він висунув у район Христинівки свіжу групу і відрізав відророт червоним з північного сходу. Цим маневром намічалося оточення 47-ї й 58-ї дивізій і їх знищення.

Большевики хоч і під натиском надзвичайно важких обставин, але не вдаються в тугу, а вирішують прориватися на північ. Ближча їхня мета – опанувати ст. Вапнярку, як вихідну точку для дальших акцій.

Захопивши Вапнярку, вони мали змогу пересунути сюди з Бірзули панцерні потяги й колійовий табір і далі вже пробиватися або на Жмеринку, або, через Христинівку, на Козятин.

Але наш маневр змішав карти червоному командуванню. Прорив на Вапнярку не здійснився. Тоді червоні рішають продертися між Вапняркою й Христинівкою і захопити Христинівку.

Надалі вони мали на увазі, розбивши нашу Київську повстанську групу, вирушити через Теплик-Христинівку на північний схід.

Звертає на себе увагу видатне керування з боку вищого командного складу південної червоної групи: 1) большевики, перед загрозою оточення, не втрачають надії, а швидко складають плян прориву і рішуче переводять його в життя. 2) По зміні ситуації (маневр НА) червоні вводять відповідні корективи в свої пляни. 3) Також звертає на себе увагу упертість і настирливість їхньої Вапнярської групи. Втрати в цих боях совєтське військо мало надто великі: так, наприклад, у боях під Крижополем 1.ІХ. лише на двох ворожих панцерних потягах забито й поранено більш, ніж 50 людей. На полі бою лишилися сотні забитих і тяжко поранених.

Одначе, трохи незрозуміле запізнення бойових дій гро 47-ї дивізії. Можливо припустити, що 47-ма дивізія, як остання резерва, чекала з'ясування ситуації на Вапнярському і Христинівському напрямках і рушила в бій, щоб стримати Волинську групу, але тут їй не пощастило. 58-ма дивізія теж енергійно наступає і веде бої з Київською групою.[70]

Розпорядження ШНА і акції наших груп.

Плян командування НА, на нашу думку, доцільний: скупчити всі сили, а потім уже влучним маневром бити ворога по черзі. Це був єдиний засіб боротися з сильнішим ворогом, щоб успішно виконати покладане на армію відповідальне завдання.

Групування сил і напрямки ударів теж відповідали обставинам. Перекинення на Христинівку Волинської групи привело б до нашої поразки під Вапняркою. Підсилення групи Удовиченка поодинокими дивізіями Волинців теж не дало б нам змоги розправитися з Ваднярською ворожою групою.

Також, на нашу думку, був доцільний і напрямок наступу Київської групи. Вона своїм рухом і боями притягла на себе всі сили 58-ї совєтської дивізії і дала час нашим ударним групам розбити ворога під Вапняркою.

Звертає на себе увагу повільне скупчення як Волинської групи, так і бригади УСС, що спричинилося до погіршення нашої ситуації. Атрофія залізничного руху не давала змоги швидко перекинути, порівнюючи, слабеньку Волинську групу. На перевезення 17-ти ешелонів з Війтівців (увесь склад Волинської групи) двохторовою залізницею потребувалося 15-16 діб. За нормальних умов усі 17 ешелонів легко перевезти за одну добу (лише 31.VІІІ останній полк 4-ї дивізії прибув на ст. Кирносівка). Правда, за цей час на допомогу Удовиченкові було перевезено залізницею 11-ту Галицьку бригаду, 9-ту дивізію і запасні куренї 3-ї дивізії. Це затримувало рух Волинської групи.[71]

Отже необхідно було чекати більш, як два тижні до остаточного скупчення Волинської групи і, треба відверто відзначити,