Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— А це ще звідки? — запитала Юрія беручи до рук вже знайому нам формою пляшку. — Мені не подобається, що вони можуть сюди приходити, Діано.

Юрія тримала в руках пляшку з вином, яке мені обіцяла чортиха. Мабуть, вона залишила його, а сама одразу ж пішла. 

— Це всього лише виконана обіцянка, Юріє, — відповіла я беручи пляшку імперського вина та відкорковуючи її. — Не думаю, що вони сюди будуть ходити. 

— Ах, байдуже, напиймося, як колись домовлялися, Діано.

Ігор лише сидів поруч та з незадоволеним обличчям спостерігав за нами. Алкоголь він не любить, що і добре, враховуючи його хворе серце. Але це все не завадило йому з часом просто веселитися разом з нами. В житті стільки не пила, і в житті не казала стільки необдуманих дурниць під впливом вина. Воно все не закінчувалося, скільки б порожніх пляшок ми не ставили під стіл. 

— Діано, — із почервонілим обличчям промовила Юрія. — Треба буде замовити у якогось художника твій портрет. В тому одязі, що тобі купив Деян. Повішу його десь у вітальні, щоб показувати гостям. 

— Добре, але тоді ти маєш подарувати мені й свій портрет, щоб я повісила його в будинку бабусі, — посміхнувшись промовила я та зробила кілька ковтків прямо з пляшки. 

Ми навіть не думали брати бокали, які стояли поруч. Наші рухи ставали все більш неточними, і декілька пляшок, все ще бувши наповненими, звалилися на підлогу та розбилися. Тут всюди були килими на кам'яній підлозі, але так вже нам пощастило, що саме там, де впали пляшки, килима не було. Але це лише викликало у нас дурнуватий сміх.

Цього дня я забажала забути минуле, втопити його у вині та спілкуванні з друзями. Та вино допомагало й не чути той поклик з-під землі, що хоча й відчувався мною все слабше через звикання, але все ще заважав розслабитися. Він кликав мене, але я не бажала його. Але скільки б не пила, а моя власна порожнеча лише зростала в мені.