Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

* * *

Але і ці факти не пересвідчили Д’Оконела, що треба шукати якого іншого шляху, а не «законного», яким іти він так намагався і вів за собою усю ірландську націю. Він утворив «Законну національну Громаду Репіла», яка мала завданням повернення стану ірландської нації до 1800 р., домагання окремного ірландського парламенту, на зразок інших колоній-провінцій англійських. На мітинги «Репіла», що скликав Д’Оконел, збиралося до 250000 чоловіка; вплив його був так колосальний, що тоді уся Ірландія нітрохи не задумалася би була над тим, чи їй піти як один чоловік туди, куди він поведе, чи ні — а пішли б були за ним насліпо. Це був найліпший і найзручніший момент, коли Ірландія могла здобути державну незалежність. Але «шлях законності», який виголошував Д’Оконел, погубив ірландську справу. Одсут-ність ідеалу «Самостійної Ірландії» у головних ірландських діячів того часу не дала народній енергії вилитися в напрямі національного визволення і потягла неволю за собою ще на довгий неозначений час.

Англійське правительство заборонило мітинг, на який мало зібратися на поклик Д’Оконела до 1000000 чоловіка, а Д’Оконела кинуло в тюрму. Довелося великому ірландському діячеві на собі скуштувати політики «законних шляхів» — велика наука великому чоловікові!..

Доля Д’Оконела і його товаришів ліпше усяких доказів пересвідчила ірландців, що не в «законних шляхах» треба шукати собі ліпшої долі...

Після Д’Оконела керму народного життя захопили інші менш талановиті, але що було добре, так це те, що вони цілковито кинули «законні шляхи». Вони підмовляли народ не платити «десятини» англійським панам, палити палати лордів, їх хліб, калічити їх худобу, убивати англійських урядовців, взагалі не давати «життя» «саксонцям».

Англічани запровадили «виїмковий стан облоги», вішали, розстрілювали і в потоках крові потопили народний рух...

Ірландія завмерла, іздригаючися в крові...

Але кров не марно пролита: із розлитої крові родилася національна ідея «Самостійної Ірландії», здобуття державної самостійності шляхом сили, повстання...

Цуратися усіх верств англійського суспільства, ліберальних, революційних чи консервативних, вважаючи їх рівноворожими ідеалові ірландців «Самостійної Ірландії», покладатися тільки на власні сили — така політика стала програмною для ірландців.

Спілка і повстання феніїв (1861-1865), утворення національної ірландської партії в році 1877 Парнелем і Біґаром, свідчить про цей зворот в політичних ідеалах ірландської більшості.

Наряду з цим почала відживати національна ірландська мова і культура.

Факти сучасного політичного життя теж свідчать про те.

Коли перші кроки війни з бурами 1899-1902 р. були неудачні для англі-чан, ірландці стрівали в парламенті ці оповістки злорадним реготом, доводячи англічан до сказу.

Англійське правительство боялося слати на війну ірландські полки, боялося зради.

Користаючи із становища англійської' нації в часи боротьби з бурами, вони почали готуватися до збройного повстання (транспортували зброю) і цим примусили англічан вдовольнити їх деяким вимогам щодо головного зла «оренди»[294].

Угорська Україна[295]

В Угорській Україні еволюція національного відродження йшла теж шляхом угрофільства з усіма його болючими наслідками. Зробимо вимітки із твору Гнатюка «Становище селян-русинів в Угорщині»: «Інтелігентні русини угорські стратили цілковито народне чуття (змадя-ризувалися, знімеччилися або зрумунщилися, прийняли мову і культуру німців, мадярів або румунів) і не стараються підносити народ ні матеріально, ні морально».

Угорські русини стратили усяке почуття споріднення з іншими русина-ми-українцями і в першій лінії з галичанами (цурання української мови і культури).

Угорсько-українська інтелігенція, індиферентна до власного народу, брала майже до 1898-1899 року участь у всіх ідейних революційних і ліберальних рухах мадярської народності, полишаючи непочатою справу власного народу. Подивимося ж на ті наслідки, які витворило угрофільство угорської української інтелігенції.

Зробимо вимітки із офіціального меморіалу Еґана, делегата угорського правительства, що був посланий останнім для розсліду економічного стану угорських русинів (1897 р.), Еґана, якого як значного міністерського урядовця, і до того не русина по народності, ні в якім разі не можна запідозрити в яких-небудь симпатіях до останніх.

«Угорське Підкарпаття заселене хліборобним пролетаріатом. Дрібного фабричного промислу в цих краях нема ніякого».

«Як в колишній абсолютно-самодержавній Угорщині (за часів Меттерні-ха і Баха), так і тепер при конституційній ері наша (угорська) адміністрація обмежується на удержанні якого-такого державного ладу в комітатах[296], а економічне становище тубільців їй байдуже».

«Багато нотарів, у яких концентрується комітатська власть, дере з народу, що може, і тиранізує селян».

«Підкупство урядів і суддів — так буденне діло, що рідко коли селянин в справі з жидом (взагалі з членом вищої чужинної верстви) прийде до свого права».

«Тут ніхто не дбає про контролю адміністрації, про школу, дорогу і взагалі про публічні справи: селянський пролетаріат відданий на божу ласку і опіку».

«Банк або задаткова каса не в силі тут оперувати: 2 чи 3 рази пробували (поодинокі попи) тут заводити позичкові каси, щоб селянам давати дешевий кредит, але жиди (що перебрали тут на себе корисну функцію кредиторів-лихварів) змовилися, і усіх довжників каси знищили матеріально». (Позички до каси не верталися, вона банкрутувала і ліквідувала свої діла).

«Сі обставини витворили прояву, що в переважно хліборобнім українськім Підкарпатті умирає хліборобний народ. Русин-селянин не бачить цілий рік ні мяса, ні яйця, хіба вип’є кілька капель молока, а в великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою його пожива є вівсяний «ощіпок» і коли не забракне — бараболя. Не диво, що ми на українськім

Підкарпатті подибуємо марні, пожовклі мари, безсилі, хиткі, не здатні до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки пияцтву, зниділі, ліниві та темні. Розпука бере дивитися на цей умираючий народ; нині можна навіть предсказати день, в який останній русин утече з краю...[297]. Досі не найшлося, одначе, 2-3 людей, щоб занялися поправкою долі цих пролетаріїв».

Ганьба угорській українській інтелігенції!..

Своє справоздання угорському центральному правительству Еґан закінчує так:

«Народ, що не має ні землі, ні худоби, якого доля лежить в руках лихваря (жида), народ, що залежить від гумору і сваволі сего лихваря, народ розбитий і здеморалізований, якого усякий адміністраційний урядник використовує і кривдить, народ, якому в світі ніхто не подає помічної руки, цей народ буде постепенно упадати матеріально і морально, чимраз нижче, поки не загине».

От вам, панове, щастя від конституції для поневоленого народу. Але ж угорська конституція сама толерантна і сама гуманна!..

Але все ж це нещастя прикарпатських русинів досягло свого максимуму після зруйнування самодержавства в Австрії з розвитком конституційної ери.

Хто подумає, може, що ми прихильники самодержавного устрою і вороги конституційному?! — Ні, панове! Ми розуміємо усі незчисленні вигоди для народу із конституційного