Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Мабуть, до весілля їх краще не залишати наодинці, - філософськи підмітив дядько.

Те, що сталося за столом, обидві сторони вирішили по-швидкому зам'яти і звести все до жарту: "милі сваряться - тільки тішаться". Цікаво, якщо ми один одному в глотки вчепимося - це вважатиметься шлюбними іграми?

Наступного дня поглинута невеселими думками я роздивлялася клумбу, чекаючи поки Лоя наговориться зі своїм дайром. Та й Матео скоро повинен буде приєднатися - ніч він провів у будинку батька, але сьогоднішній день збирався провести з нами.

Переводячи погляд від однієї квітки до іншої, я відчула наближення стороннього. Коли за моїм плечем зупинилася висока постать, я впізнала її ще до того, як зі мною заговорили.

- Невже тобі дозволяють переміщатися без конвою? - глузливо запитав Янош.

- Зустрічне запитання: тебе випускають без намордника?

Хлопець скрипнув зубами, але не полишив спроби розговорити мене.

- Як тобі практика? Кажуть, ти зійшлася з Блідим Хмирем?

- Ой, тільки не кажи, що ти ревнуєш! Тобі-то яке діло як і з ким у мене пройшла практика?

- Може, мені не плювати на репутацію своєї нареченої?

- Краще б про свою так дбав.

- У мене все гаразд із репутацією.

- Та ну? А зраджувати свою дівчину і наречену - це нормально? Це не кажучи вже про нечисть, що ти підіслав до мене.

- Це ти про шайсу? Це ж дитяча вбивця, для дорослих особин вона не особливо небезпечна, - підозріло примружившись, він продовжив уже не так упевнено, - тільки не кажи, що ти з нею не впоралася.

- Я була ослаблена і аж ніяк не очікувала зустріти в орендованій кімнаті (теоретично безпечному місці) твій передвесільний подаруночок!

Недовірливий вираз обличчя змінився спантеличеністю, після чого Ян знову начепив на себе байдужу маску.

- Ну, судячи з того, що ти тут, жива і здорова - Карро не дарма поруч ошивався. Навряд чи ти мені повіриш, але я не бажав тобі смерті. Доставити клопоту, помститися за приниження - так, але не вбити або якось серйозно нашкодити.

Змірявши мене підозрілим поглядом, хлопець запитав:

- Ти зараз перевіряєш мене на своєму вродженому детекторі?

- Звичайно, тепер ця властивість завжди зі мною в активному стані.

Перевертень здивовано підняв брови.

- То тебе можна привітати з повним повноліттям?

Після мого кивка він озирнувся, немов тільки зараз усвідомив, де ми перебуваємо. Незадоволеним поглядом оглянув своїх рідних, які стовпилися осторонь і розчулено дивилися на нас, моїх друзів, які здивовано переглядалися та насторожену охорону, що не зводила з нас очей.

- Гаразд, хай там як, але з огляду на те, що нас очікує завтра, пропоную забути про взаємні претензії і залишитися якщо не друзями, то хоча б не ворогами.

Із цими словами він простягнув мені руку для потиску. Мій внутрішній детектор підтвердив, що кожне сказане перевертнем слово - правда, проте я не поспішала тиснути його руку. Так, він не брехав, але при цьому не каявся про свої вчинки. Крім того, було щось у його поведінці, що насторожувало мене. Можливо, очі, які, будучи теплого медового відтінку, залишалися холодними і колючими?

- Ну ж бо, невже ти хочеш продовжити військові дії?

Не відриваючи від мене погляду, він заклично поворухнув пальцями простягнутої долоні. Важко зітхнувши, я потиснула його руку, попередивши:

- Тільки врахуй, будь-якому перемир'ю може прийти кінець, якщо одна зі сторін недостатньо чесна з другою.

- Але тобі вже не варто боятися обману, вірно? До того ж, навіть якщо це і станеться - ось тоді й повоюємо, - хмикнув хлопець, утримуючи мою руку довше, ніж треба.

Відчувши палючий погляд у спину, я обернулася, залишивши фразу без відповіді.

- Що там? - тут же відреагував перевертень.

- Нічого. Якщо тобі більше нічого мені сказати...? - запитально подивившись на Яна, я дочекалася, коли він заперечно хитне головою, - у такому разі, до завтра.

- До завтра, - кивнув хлопець і тут же жартівливо додав, - чекатиму на тебе біля вівтаря.

Ми розійшлися в різні боки. Кивнувши на знак привітання решті перевертнів, я повела свою свиту туди, де за мною хтось стежив. Сумніваюся, що когось там знайду, але може хоч сліди якісь залишилися.

Нічого. Жодних слідів на доріжці чи газоні. Тільки терпкий запах полину, ніби хтось спеціально натерся ним, щоб приховати свій. Дайри так не роблять, тоді хто це? Від роздумів мене відволікла Лоя:

- Кіаро, у тебе сьогодні дівич-вечір, а ти під кущами лазиш - цікавішого заняття не знайшлося?

- А що ти пропонуєш?

Знайти того, хто підглядав за мною, я все одно не зможу - занадто слабкий слід. Та й навряд чи дядько дозволив би якомусь чужинцеві тут вештатися, може все-таки приставив до мене спостерігача, який приховує свій запах, щоб уникнути в майбутньому проблем зі мною?