Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка ( 21.01 )

Зранку я прийшла до школи зі звичним тривожним відчуттям: а раптом ми знову не розмовляємо? Але все ж була впевнена — після вчорашнього поцілунку між нами лід мав розтанути. Ха. Якби ж то.

— Привіт, Денисе, — сказала я, спеціально трохи м’якше, ніж зазвичай.

Він обернувся на мить, кивнув і… пішов далі.

Що?

На уроці він сів далеко. Навіть не кинув поглядом, коли я голосно зітхнула на його улюбленій фізиці. А під час обіду сидів спиною до мене, сміючись із Арсеном і Владом. Ну все, малюк, ти цього захотів? Отримай.

На великій перерві я дістала свій йогурт і ложку. Повільно, з пристрастю, ніби це реклама, почала вилизувати ложку так, що в мене самої аж мурашки пішли по шкірі. Ідеально бачила, як Денис краєм ока спостерігає з-за рюкзака.

— Шо це вона з тою ложкою? — шепоче Влад до нього.

— Поняття не маю, — каже Денис, навіть не дивлячись. Але вуха в нього вже червоні.

Я посміхнулась. Удаєш недоступного? Добре.

Наступний крок — шлейка ліфчика. Під час наступного уроку спеціально, не поспішаючи, підняла руку, і ніби випадково почала поправляти її. Дуже делікатно. Дуже… повільно. Знай, кого дражниш.

Але Денис, як виявилось, вирішив грати до кінця.

На останньому уроці я сиділа прямо перед ним. І коли зняла резинку з волосся, провела пальцями від шиї до кінчиків і зробила кокетливу зачіску, він нарешті не витримав. Нахилився до мене й прошепотів:

— Якщо ти зараз не припиниш, я забуду, що ми в класі.

Я посміхнулась, навіть не обертаючись:

— Може, я на це й розраховувала?

— Віка…

— Що?

— Перестань. У мене реально зараз дах знесе. Хочеш, щоб нас вигнали за порушення шкільної моральності?

Я повернулася до нього, наші обличчя майже зіштовхнулись.

— А ти, Денисе, точно цього не хочеш?

Його очі спалахнули. Він схопив ручку, щось нервово намалював у зошиті, а потім кинув погляд:

— Зустрінемось після уроків. На старому місці. Ти сама напросилась.

Я злегка куснула губу:

— Усе йде за планом…