Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Герд, зрадівши, продовжив свою лінію:

— Тим паче, портал до Зачарованого Лісу зовсім поряд. Відпочиньте у нас стільки, скільки забажаєте, а там буде видно.

«Пригоди тривають!» — подумала Віка, спостерігаючи за цією театральною постановкою.

З цим перевертнем було щось не так. Ще вчора ввечері він не виявляв жодного бажання когось кудись запрошувати, а вже вранці така гостинність — явно недаремно. Вона помітила, що Міхаель цьому хвостатому не довіряє. То чому ж погодився на візит?

«Походу розберемося!» — усміхнулася вона самовдоволено й подалася слідом за перевертнями, які показували дорогу.

«Погода — просто розкіш: сонце, синє небо, настрій бадьорий, а чоловіки — суцільно красені!» — винесла Віка свій внутрішній вердикт, йдучи мало не пританцьовуючи.

Дорога до лісу перевертнів зайняла лише кілька годин. Перейшовши через портал, мандрівники опинилися у місці призначення.

Вовча зграя — якщо їх можна так назвати — виглядала, як звичайні люди. Вони були господарями цього лісу, й спершу поставилися до гостей із підозрою, буквально принюхуючись до них.

Віка почулася ніяково, згадавши, що востаннє купалася у ванні ще в прикордонному місті.

Поселення перевертнів складалося з невеликих хатинок, більше схожих на землянки, захованих серед густих дерев і чагарників. Та чим важливіший був господар, тим більшим і комфортнішим був його дім.

У центрі селища розташувалася велика галявина, де незабаром зібралися всі мешканці, аби побачити прибульців на власні очі.

Згодом настороженість змінилася привітністю — гостей прийняли тепло, з широкою усмішкою.

Свято біля величезного вогнища, яке зібрало все плем’я, справді вийшло грандіозним.

Кожному з гостей подали невеликі глечики з вином, а на дерев’яних тацях — запашні шматки свіжозасмаженого м’яса. Його готували просто тут, на відкритому вогні, і аромат розносився по всій галявині.

«Оце я розумію — з розмахом! Поважаю!» — розвеселено думала Вікторія, попиваючи солодке вино. — «Куди не зазирни, всюди влаштовують бенкети! Які ж гостинні ці місцеві!»

Коли настав час танців, плем’я геть розслабилося. Біля багаття лунав ритм барабанів і струнних інструментів, віддалено схожих на гітари. Запальні танці, блиск у очах, жар у повітрі — атмосфера стала майже дикою, але неймовірно живою.

Тим часом Віка помітила, що до Темного почали буквально вишикуватися найгарніші жінки племені. Вони поводились надто зухвало — із відвертим фліртом, спокусливими поглядами, вилянням стегнами й демонстрацією принад. Здавалося, кожна з них мріяла хоча б на мить привернути увагу Міхаеля.

«Та що ж це таке?! — обурилася Віка. — Навіть я, виросла у світі, де мораль давно стала гнучким поняттям, і то почуваюся ображеною! Ні сорому, ні міри. Ну, зачекайте у мене! Хто вам дозволив мого чоловіка спокушати?!»

З цим думкою вона зробила ще один ковток вина, розпрямила плечі й рішуче рушила до музикантів.

Підспівуючи їм знайомий мотив, Віка замовила свою музику. Недаремно ж вона колись займалася бальними танцями…

Щойно зазвучали перші ноти, дещо схожі на румбу, Віка впевнено вийшла в центр галявини.

«Ну! Тримайтеся!» — усміхнулась вона й увімкнула на повну всю свою харизму.

Перші па вона виконувала на самоті — під виключно ритмічні звуки інструментів. Але що далі — то гарячішим ставав танець, запалюючи ще дужче й без того розпалений натовп.

Міхаель і Герд, які в цей момент вели жваву розмову, завмерли. Наче перетворилися на кам’яні статуї. Тільки очі спалахнули темним полум’ям, а серця загупали сильніше. Танок дівчини зачаровував не лише їх — усі чоловіки навколо були зачаровані.

Незабаром до неї стали приєднуватися найсміливіші, намагаючись повторити граційні рухи. Але як їм зрівнятися? Це роки тренувань. Віка була граційна, як лань, гнучка, наче змія, і приваблива, мов магніт.

Чоловіки злетілися навколо неї, мов бджоли, і заворожено почали витися поруч.

Цього Темний уже не витримав. Декількома рішучими кроками він опинився поряд і владним, власницьким рухом згріб дівчину в обійми.

Музика різко обірвалася — народ ніби скам’янів від раптової сцени.

— Не знав, що ти так танцюєш, — ревниво блиснув очима Міхаель, притискаючи її дедалі міцніше.

— Та не було нагоди продемонструвати! — зухвало парирувала Віка, важко дихаючи після танцю. — То ви все до своєї наложниці навідувались, то у в’язницю мене запроторювали…

Вирішила, що час пригадати всі образи, аби вухатому життя медом не здавалося.

Схопивши її за руку, Повелитель без зайвих слів вивів з кола й, не зупиняючись, рушив у бік лісу, що темнів на околиці.

— Вже йдете? — дорогу їм раптово перегородили кілька воїнів на чолі з Гердом. — Не варто, пане Аірвел.

Понизивши голос до шепоту, перевертень попередив:

— За вами спостерігає вся зграя. Почнуть шепотітися, ніби великий генерал злякався смертної дівчини.

Темний лише злегка всміхнувся. Йому було байдуже до чужих думок.

— Зупиніться! — Герд зрозумів, що перший аргумент не подіяв, і продовжив: — Якщо ви підете в ліс, за вами можуть рвонути найзавзятіші голови. Почнеться сутичка. Вам, звісно, нічого не загрожує — я знаю вашу силу. Але молодь зі зграї може постраждати. Старійшини покличуть до відповіді.

Цього разу слова подіяли. Міхаель зупинився. Йому не потрібні були нові конфлікти, особливо з перевертнями.

— Ваша дружина запалила в багатьох серцях вогонь, — уже спокійніше додав Герд. — Краще повернутися до спільного вогнища й продовжити свято, ніби нічого не сталося. Юнаки згодом охолонуть, і ви зможете піти без перешкод.

— Твій ліс — твої правила, — буркнув Темний. — Але якщо хтось хоч пальцем торкнеться моєї жінки...

Останнє слово зависло у повітрі, немов попередження.

— Я все владнаю. Тільки повернімося, — запевнив Герд, піднявши руки в покірливому жесті.