Читати книгу - "Хатина дядька Тома"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Якби я думав так, як ти, то не сидів би склавши руки.
— Навіть не сумніваюся. Ти ж людина дії, активіст. То поділися, що на моєму місці ти б робив?
— Ну, наприклад, почав би навчати своїх рабів грамоті, — насмішкувато порадив Альфред.
— З таким самим успіхом ти міг би навалити на них Монблан і наказати їм випростатися під цим тягарем! Один не може йти наперекір суспільству. Освіту негрів має взяти на себе держава, а якщо ні — то нехай хоча б не встромляє палки у колеса своїми варварськими законами.
— Твій хід, Огюстене.
Брати захопилися грою і відволіклися від неї лише тоді, коли в саду почулося цокання кінських копит.
— А ось і діти, — сказав Огюстен, встаючи з-за столу. — Подивися, Альфе, що може бути прекрасніше за це?
І справді, картина, яку вони побачили, була прекрасна. Енрік, кучерявий, рум’яний, сміявся, нахилившись до своєї чарівної сестри. Щоки дівчинки також розпашілися від швидкої їзди, і це ще більше підкреслювало золото її волосся, пасемце якого вибилося з-під синьої шапочки.
— Яка ж вона у тебе красуня, Огюстене! — вигукнув Альфред. — Прийде час, коли вона розіб’є багато сердець!
— Так, ти правий! — із гордістю та гіркотою у голосі вимовив Євин батько і побіг вниз сходами, щоб зняти доньку з сідла.
— Єво, щастя моє! Ти стомилася? — з цими словами він пригорнув її до грудей.
— Ні, татусю, — відповіла дівчинка, та її переривчастого дихання не помітити було неможливо.
— Навіщо ж ти так швидко їхала? Адже тобі це шкодить!
— Мені було так добре, що я забула про все на світі!
Сен-Клер на руках відніс її у вітальню і вклав на диван.
Альфред із сином пішли за ними.
— Енріку, ти повинен берегти Єву, — звернувся Огюстен до племінника з проханням. — Не забувай, їй взагалі не можна стомлюватися.
— Я берегтиму її, дядьку Огюстене, — пообіцяв хлопчик, присідаючи біля Єви на софу і беручи її за руку.
Незабаром Євине дихання вирівнялося. Її батько і дядько знову засіли за шахи, залишивши дітей самих.
— Як мені сумно, Єво, що тато не може затриматися тут довше! Коли ж тепер ми знову побачимося? Якби ми жили разом, я б постарався виправитися і краще поводитися із Додо. Я нічого проти нього не маю, просто я надто запальний. Він не має підстав скаржитися на погане ставлення. Я постійно даю йому кишенькові гроші, він прекрасно зодягнений і взагалі йому непогано живеться.
— А тобі добре жилося б, якби поруч із тобою не було жодної людини, яка тебе любить? — спалахнула Єва.
— Звісно, ні!
— Але ж ти розлучив Додо з матір’ю, з рідними і друзями, і тепер у нього нікого немає!
— То що ж мені робити? Адже я не можу ні привезти його маму, ні тим паче сам його полюбити.
— Чому ж ні?
— Полюбити Додо? Та ти що, Єво! Він може мені подобатися, може не подобатися, але хто любить своїх слуг?
— Я люблю.
— Ото дивачка!
— Біблія закликає любити усіх.
— Ну, Біблія… Там багато чого написано… Та хто живе за тими закликами?
Єва промовчала і задивилася кудись удалину.
— І все ж, Енріку, — сказала вона після тривалого мовчання, — постарайся полюбити Додо, не ображай його… Хоча б заради мене.
— Заради тебе, дорога кузино, я ладен полюбити кого завгодно! Ти найкраща з усіх, кого я знаю! — вигукнув Енрік, залившись рум’янцем.
А Єва навпаки, слухала його спокійно.
— От і добре! — сказала вона. — Тільки пильнуй, щоб не забути своєї обіцянки.
Дзвінок до обіду перервав їхню розмову.
Розділ XXIV
Передчуття
Через два дні Альфред із сином поїхали додому. Відтоді Єва почала слабнути на очах. Її надто втомили активні забави з братом, що їй були протипоказані. Але діти є діти… Досі Сен-Клер від страху перед страшною правдою уникав радитися з лікарями, але останніми днями Єва почувалася настільки слабкою, що не виходила з кімнати. Нарешті він наважився викликати до неї лікаря.
Марі Сен-Клер повністю була зайнята своїми новими уявними недугами. Вона навіть не помічала, що донька серйозно хвора. Вона була твердо переконана, що її муки незрівнянні ні з чиїми і страшенно обурювалася, коли хто-небудь із домочадців смів скаржитися на здоров’я. «Побули б у моїй шкурі, отоді б дізналися, що таке справжні страждання», — говорила вона.
Міс Афелія намагалася пробудити у ній материнську тривогу, коли симптоми хвороби ще лише починали виявлятися у Єви, але все марно.
— Наша дівчинка абсолютно здорова, — заперечувала Марі. — Вона бавиться, як і раніше.
— Але її кашель не минає.
— Кашель? Та ви перебільшуєте! Я кашляю все життя. Коли я була у Євиному віці, то підозрювали, що у мене нібито сухоти. Няня цілими ночами вартувала біля мого ліжка. А ви кажете, що у Єви кашель. Дрібниці!
— Вона дедалі слабшає, її мучить астма.
— Боже мій! Я маю дихавицю довгі роки! Це нерви, нічого серйозного!
— А як щодо нічного потіння?
— Я ось уже десять років ночами обливаюся потом. Нічні сорочки можна викручувати! Простирала доводиться просушувати. Хіба Єва пітніє так, як я?
Міс Афелія вирішила припинити цю розмову, бо зрозуміла, що Марі нікого, крім себе, не бачить і не чує.
Але тепер, коли всі вже зрозуміли, що Єва серйозно хвора, це була змушена визнати і Марі. Її тактика враз різко змінилася. Вона побивалася: «Я так і знала! Я відчувала, що мені судилося стати найнещаснішою з матерів. Єдина, палко кохана доня стоїть на краю могили у мене на очах, а я й сама ледь жива і нічим не можу їй допомогти!» В цій ситуації Марі перевершила сама себе. Вона змушувала няню щоночі сидіти коло свого ліжка, капризуюючи дедалі більше. Навіть смертельну хворобу доньки вона використала для того, щоб привернути до своєї персони більше уваги.
— Марі, люба, припиніть, — заспокоював її Сен-Клер. — Не треба впадати у відчай.
— Ох, вам не збагнути глибину материнського горя, Огюстене! Ви й раніше мені не співчували, а тепер я взагалі залишилася наодинці зі своїми переживаннями!
— Це не так, я з вами. І не треба зневірюватися, у нас ще є надія!
— Я не можу так само спокійно це сприймати, як ви, Сен-Клере! Якщо вас не хвилює здоров’я єдиної доньки, то для мене це — ще один удар після того, що мені довелося пережити. Мене це доб’є.
— Єва з народження була хворобливою. Погіршення стану здоров’я я пояснюю спекою і компанією Енріка, вони занадто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хатина дядька Тома», після закриття браузера.