Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ти не туди звернув, – здивовано промовила.
– Ні, туди.
– Але ось ця дорога, – вказала пальцем на паралельну вулицю, – веде до мого дому.
– Я знаю. Але цю ніч ти проведеш у мене.
Софія відвела погляд від дороги й втупилася в Дениса, чекаючи, коли він пояснить свої слова.
– Ми знайомі вже три місяці, а ти ні разу не була в моїй квартирі.
– І ти подумав, що ніч вдалий час, щоб заїхати до тебе на чашку чаю?
– Ніч – вдалий час залишитися переночувати. Але якщо ти хочеш чаю…
– Я не хочу чаю. Зараз…
– А…
– І не готувалася, щоб ночувати у тебе, – випалила і відразу пошкодувала.
– Що за приготування ти маєш на увазі? – запитав, погано приховуючи усмішку.
– Сорочку б захопила, – буркнула.
– Я дам тобі свою футболку. І доки ти не сказала щось в заперечення, – а Софія вже була розтулила рот, щоб щось таке видати, – то голою я тебе вже бачив. Частково, – виправився. – До того ж моя футболка закриватиме тебе більше, аніж ті клаптики атласу чи шовку, які ти називала сорочками.
– Навряд залишатися на ніч у твоїй квартирі – хороша ідея, – нарешті промовила те, що насправді думала.
Одне кілька хвилин цілуватися під стінкою, але провести з ним ніч – це зовсім інше. Чи хотіла вона його? Так. Чи досі боялася, що секс лише все ускладнить? Так!
Ворон саме заїхав на стоянку та припаркувався.
– І чому ж? – запитав, обертаючись до неї.
Дівчина мовчала. Тільки глибоко і тяжко дихала. І у замкнутому салоні авто її вдихи здавалися дуже гучними.
– Бо нас тягне один до одного, а ти не хочеш все ускладнювати? – прочитав її думки. – Ось що я пропоную: я не проявлятиму ніякої ініціативи. Але якщо ти її проявиш, – у нас буде секс. Чудовий секс, – додав, легко поцілувавши її у губи. – Згодна?
Софія кивнула.
– От і домовилися. Ходімо.
Вони разом вийшли з машини й піднялися до його квартири. При цьому обоє мовчали.
– Ласкаво прошу, – проказав Денис вже біля дверей.
Софія повільно увійшла у середину. Чоловік зупинився позаду і притиснувшись до неї торсом, стягнув з дівчини свій піджак, торкаючись гарячими долонями плечей.
– Можеш оглянути квартиру. А я поки зроблю чай, – прошепотів їй на вушко.
«А ще обіцяв не зваблювати, негідник», – без злості промайнуло в голові дівчини.
Нарешті відступивши, він увімкнув у вітальні світло, а сам пішов в сторону кухні. Софія зайшла у просторий зал. Заглянула у господарську спальню. Подивилася гостьову кімнату. Інтер’єр був бездоганним: меблі та текстиль у сіро-бежевих тонах на фоні білих стін та світлого паркету. Все вишукано і зі смаком.
Але дівчина спіймала себе на думці, що їй тут не подобається. Може, через те, що вона тут вперше. А може, тому, що їй здавалося: вона не вписується у такі інтер’єри. Це ж вона відчувала і поряд з Вороном.
Вона мимоволі почала шукати якісь дрібні недосконалості, аби переконатися в тому, що все тут не так ідеально, як здається. Але ні витертий куточок столу, ні зіжмаканий плед на дивані не потрапив їй на очі.
Досхочу надивившись, Софія перейшла у кухню, де Денис саме розливав чай.
– У тебе білі стіни.
– І що? – не зрозумів він.
– Якщо дитина успадкує мій талант, вони стануть для неї відмінним полем для малювання.
Чоловік розсміявся.
– Тоді я куплю рамки для малюнків. Цій квартирі не завадить трішки фарб. Прошу, сідай, – відсунув для неї стілець.
Софія сіла і відразу обхопила пальцями чашку, – лише тепер вона помітила, що подушечки заніміли від холоду. Чи від нервів…
– Ах, ледь не забувся. У мене є дещо до чаю.
Денис підвівся і відкрив тумбочку. Дістав кілька баночок з янтарною гущею.
– Мед? – здивувалася.
– Так, – тихо протягнув. – Він сподобався мені у Карпатах.
Софія опустила очі, бо зрозуміла, що зараз він говорить про неї, а не про квітковий нектар. Чоловік сів, але цього разу ближче.
– Мені сподобався гречаний, бо він схожий на колір твого волосся. Я полюбив квітковий мед, бо він такий же солодкий, як твої губи. А липовий мед мені нагадує смак твоєї шкіри. А унизу ти, як…
– Припини, – попросила.
– Про той мед чи взагалі?
– Про той…, і взагалі про мед…
– Я лише хочу сказати, що до зустрічі з тобою, я нічого схожого не куштував. І тільки мед, що подібний до твоїх очей, я не знайшов, бо у твоїх очах, Софія Медчук, не мед, а вистояне бренді, яке мене п’янить.
Нахилившись, чоловік ледь відчутно ковзнув своїми губами по її ротику.
– Ти обіцяв не зваблювати…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед для Ворона, Селена Рейні», після закриття браузера.