Читати книгу - "В обіймах привида, Анні Флейм"

Щоб трохи вгамувати розпач та співчуття, я вчіплююсь в чашку, роблю ще один ковток напою, але зараз смаку вже просто не відчуваю. 

— На початку в історію про моє походження всі охоче вірили, навіть нечисленна прислуга в його домі. Мабуть, в ранньому дитинстві я був більше схожим на мати, — Ліам зітхає та відводить погляд, знову зосередившись на чашці з кригою. — Але я зростав і змінювався. І що старшим ставав, тим важче було ігнорувати нашу дивовижно схожу зовнішність.

Ловлю себе на думці, що з огляду на привабливість Ліама, його батько в молодості вочевидь був вродливим чоловіком.

— Оточення почало пліткувати, але Астард на це не зважав. Наполягав на правдивості вигаданої ним історії, холодно ставився до мене що на людях, що наодинці — не прискіпатися. Тож пліткарі з часом зійшлися на висновку — з власною кров'ю він би дійсно так не поводився.

— А… зовнішність?

— А що зовнішність?.. — привид кидає на мене погляд і сумно усміхається. — Чудернацьке співпадіння, та й все. Або якийсь експеримент, хто ж того некроманта знає?

Знову нас огортає тиша. І коли Ліам її порушує, його голос лунає трохи тепліше:

— Та попри те, що протягом раннього дитинства Астард якщо і з'являвся в моєму житті, то як щось холодне і недосяжне, тільки-но я підріс — він взявся за мою освіту. І чого не відняти, — привид задумливо хитає головою, — так його ґрунтовного підходу до цього питання.

Я нашорошую вуха. Невже все ж таки було і щось хороше?

— У мене були кращі вчителі, — продовжує говорити він. — А я, отримавши хоча б якийсь натяк на те, що Астарду все ж не байдужа моя доля, проявив жагу до знань. Всіх. Отримав базові знання з усіх магічних дисциплін, охопивши всі можливі напрями — від цілительскої справи та створення артефактів до бойової магії, некромантії та демонології.

— Ого… — мимоволі виривається в мене. 

— Це було… важко. Дуже, — Ліам болісно кривиться. — За три роки — час, необхідний молодому магу для опанування бази з двох чи, максимум, трьох напрямів — я вивчив всі сім. Цілительство, магія природи, артефакторика, стихійна магія, демонологія, менталістика, бойова магія, некромантія, — розмірено перераховує привид, наче це щось таке, не варте особливої уваги.

— Тобто… — ошелешено перериваю я, адже настільки різностороння обізнаність просто не вкладається в голові, — ти всім цим володієш?

Схоже, моє запитання здається Ліаму кумедним — вперше за всю розмову я чую його сміх. Втім, лунає він м'яко, не глузливо.

— Звісно — ні, — привид заперечливо хитає головою, — базові знання — це теорія, яка допомагає зрозуміти основні правила магії певного типу і відчути, відгукується вона тобі чи ні. Чому я й сказав про ґрунтовність підходу Астара — давши мені можливість відчути всі сім напрямів, він поставив умову, що для подальшого навчання я маю обрати один основний і два-три супутніх.

— І що ти обрав? — я не приховую своєї нетерплячості. Цікаво ж дізнатись, якою ще магією так чи інакше володіє мій некромант.

— Основний напрям очевидний, — при цьому привид чомусь болісно кривиться, а його очі на мить спалахують блакиттю — це добре видно в сутінках. — Я хотів… — він затинається, замовкає і якось розгублено поводить рукою.

— Ти хотів зробити йому приємно, — м'яко продовжую замість Ліама. — І заразом вказати на ще більшу вашу схожість.

У відповідь отримую неохочий ствердний кивок.

— Можливо, його це дійсно потішило, — вже спокійніше продовжує некромант, — можливо, я сам собі придумав його мовчазне схвалення мого вибору… Але так, обравши основою некромантію, я керувався саме цим. Решта обраних напрямів — артефакторика, бойова магія і менталістика.

Оцінивши таке поєднання, ошелешено хитаю головою. Ріхард добре знався на артефактах. Настільки добре, що отримав перший ранг у своїй спеціалізації, як виявилося, доволі молодим за магівськими мірками. Ще він володів стихійною магією, але значно гірше — був здатен хіба що хмарки розігнати задля гарної погоди, не більше.

А тут одразу три додаткових напрями. Звісно, це не означає повне опанування, але чомусь мені здається, що і в них знання та навички Ліама якщо не видатні, то цілком пристойні.

Вочевидь дочекавшись, поки моє здивування і захоплення трохи вгамуються, привид продовжує свою розповідь:

— Астард на той час вже був архімагом серед некромантів, тому основному напряму він взявся вчити мене особисто. Я цьому зрадів, — Ліам супроводжує свої слова сумною усмішкою, — адже все ще вірив… Сподівався, що тісна взаємодія як вчителя та учня поволі зблизить нас як батька та сина.

Тон привида підказує мені, що нічого хорошого з цього не вийшло.

— Я тоді був рідкісно наївним дурнем. Якщо… опікуном Астард був холодним та відстороненим, то вчителем він виявився просто безжальним. Це відчувалося дуже гостро, адже решті обраних напрямів мене вчили інші маги, яких відверто тішили мої успіхи, — Ліам хмикає і з ноткою самовдоволення додає: — Один з них, нині архімаг-артефактор, досі час від часу згадує мене та пишається тим, що колись був моїм вчителем.

Подумки перебравши згадки про всіх артефакторів, що за два роки перебували в домі Ріхарда, я навіть пригадую низенького, сухенького та геть сивого дідусика з доброзичливою усмішкою та жвавими жовтувато-зеленими очима. Помилки бути не могло. Мій покійний чоловік казав, що за десять-двадцять років планує претендувати на найвище магічне звання, і тоді лави артефакторів поповняться другим архімагом.

— Астар же сприймав як належне те, що я ставив досліди та опановував чари, надто складні чи навіть неможливі для моїх однолітків, — крізь мої роздуми доноситься голос привида. Обурений, розлючений. — Ніколи не цікавився, чого це мені коштувало. А замість хоча б якоїсь похвали я кожен раз чув…

Некромант роздратовано кривиться, після чого з холодно-зверхнім виразом обличчя цідить, явно цитуючи свого жорстокого вчителя: 

— А тепер спробуй ось це.