Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

Друге – виходячи з слів Леннара, доступ Максима до цього подарунка мав з'явитися тільки після загибелі всіх магів і відповідно його, Макса, попередника. Що, власне, і сталося. Тут особливого смутку він не відчував – ситуація була абсолютно зрозуміла. Не зрозуміло все ж, де той перстень, але якщо все це з ним відбувається, значить він таки десь є. Що ж за перстень-то такий особливий? Типу – якийсь суперметал, викуваний якимись Древніми... із супервластивостями. То були Зниклі, а це – Древні. Прямо – Володар персня вийшов... Може моє прізвище – Саурон? Хоча, Темний – теж нічого... І де ж він? - Перстень цей він згадав легко – як ворона впізнав, так і про перстень подумав. Він його навіть на палець одягнув, ще там на Землі. Потім, коли прийшов до тями, певний час думав, що перстень той кудись злетів під час удару блискавки, а от тепер виникли сумніви. З одного боку – у нього з'явилися різні несподівані й незвичайні здібності, які потихеньку навіть розвиваються. З іншого – десь має бути супер-пупер перстень із невідомими можливостями, але його ніде немає. А чи тільки блискавка винна в появі його здібностей? Хто її знає, але от усі ці голоси в його голові точно не через блискавку з'явилися. Логічно було б думати, що перстень все ж таки десь у нього. Прилип до дупи чи в кишені лежить... Чи ні – перстень десь у ньому! Більше ніде – за весь цей час він неодноразово роздягався і весь одяг міняв неодноразово, загубитися в кишені перстень не міг. І якщо він його випадково не проковтнув, то як він до нього потрапив і де саме знаходиться?

Третє – він сам перебуває в якомусь центрі, створеному принцем Леннаром і якась програма має провести його через усі етапи якогось навчання. Що ще за програма? Навчання чого? Навіщо потрібен був цей центр Леннару і як Ортана перехопила його? Тут більше запитань, ніж відповідей, але, судячи з сьогоднішнього ранку – навчання почалося. Так йому просто в голові й написало зеленими літерами на чорному тлі – "Процедуру завершено. Умови дотримано. Дані завантажено. Запуск програми." Не зрозуміло – які такі дані завантажено? Може через це в нього так боліла голова весь цей час? Ця програма, найімовірніше, була створена не конкретно під нього, Макса, а для всіх. Ніколи було Леннару її створювати спеціально для нього одного. Значить – тут планувалося когось навчати на потоці. Чому саме навчати? Магії? Ну не кухарської справи ж. Така собі Школа магів? А Академія тоді навіщо? Навряд чи Леннар передбачав такий розвиток подій і почав створювати заміну Академії. Та й дрібно якось – усього на вісім осіб одночасно. Типу – закрита школа для обраних? Значить – навчання мало бути дуже специфічне. Закрите від усього світу. Щось дуже таємне...

І четверте – Леннар попросив очистити його ім'я і розібратися з убивцею імператора. Згоден. Але це пізніше. Для цього спочатку потрібно звідси вибратися і не просто втекти, а завершити це бісове навчання. Здається, що воно буде набагато кращим, ніж в Академії… Але, сам Леннар сказав, що буде дуже важко, бо він, Макс, – білий маг. Найслабший з усіх. Ось це справді сумно. Не просто сумно, а треба визнати собі – він дуже засмутився. Ось тільки сьогодні, нарешті, сам собі зізнався в цьому. Він якийсь там Білий маг і здібності в нього нібито і є, але сили немає. І ніколи не буде. Напевно, тому в нього нічого не виходило із заклинаннями. І той, екзаменатор в Академії Агорри, щось там йому казав таке... колір, мовляв, у нього артефакт показав білий... Значить, усі можуть, а він – ні. Вчити може – робити ні. Тому й пішов учора стрибати у воду. Сумно. Підспудно ж так сподівався... Усе-таки – чужий світ, магія, ельфи всякі... Хотілося бути крутим магом... А він – ніщо. Казка була так близько і на тобі. Як там Будда казав? Усі наші страждання – від наших бажань? Так і є. Хотілося тобі – отримай тепер. І добре б зовсім ніщо, це не так уже й прикро... Он, дев'яносто, а то й більше відсотків місцевих нічого в магії взагалі не можуть. А з тих, що залишилися, – ще половина можуть зробити тільки те, що завчили в академії. А він може лікувати, і дуже непогано лікувати. І навчився цього сам. Ніхто тут так не може. І резерв у нього є і вже дуже немаленький. І зростає він, резерв цей... Як так тоді? Як бути з цим усім? Може помилився все ж таки Леннар? Від цієї думки навіть піднявся настрій, і якийсь час він її обкатував з усіх боків, благо біг рівномірно й монотонно. Так завжди – темно, холодно і раптом – промінь світла...

А ще... а ще сьогодні, невідомий голос у його власній голові зі звичками сержанта Ноора, почав проводити обіцяні вчора заняття. Нібито все зрозуміло. Доведеться вчитися. Як він тоді розповідав дівчатам і хлопцям в Академії? Потрібно терпіти, розуміючи, що все, що відбуватиметься, – випробування і навчання. Ось і позаймаємося, потерпимо. Давно пора. А що? Воно зайвим не буде. Бо якщо в магії сильним не бути, то залишається викручуватися з тим, що є. І якщо в нього з'явився персональний тренер – то нехай працює, навіть якщо це шиза. Дуже б хотілося зрозуміти, коли воно закінчиться, але це навряд чи. Невизначеність – це теж частина випробування. А ще – хочеться знати, що за знання він отримав... що там такого йому Леннар передав?

Бігав він майже до вечора. Без обіду, та й без сніданку теж. Різним темпом і на гору, і вниз, стрибаючи з каменя на камінь, берегом озера і лісом, перелазячи через одні повалені під час грози дерева і пролазячи під іншими. Згадалася його власна "смуга перешкод" в Агоррі – тут поки що надто складно не було, просто пихтів часом і все... Кілька разів упав, послизнувшись на вологій землі, і тепер був схожий на свинюка. Отакого, сімдесятикілограмового поросяти... Чи менше? – спантеличений питанням власної ваги. Напевно, все ж таки менше. Жиріти-то ні на чому було останні тижні. А чого я вгадую? Другий зір і та сама система, що відображала пульс, тиск і ще багато чого чітко видала – 72 кг. Ще й сто п'ятдесят три грами. "Це, напевно, хвіст, – згадав старий анекдот, – або мозок". Сміх швидко припинився – Сержант додав йому прискорення.