Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Лавінія (здригнувшись). Що таке?

Лентул. Чи підставляєш ти другу щоку, коли тебе цілують, чарівна християнко?

Лавінія. Не кажи дурниць. (Звертаючись до Метела, що стоїть праворуч від неї, так що вона опинилася між ними). Не дозволяй своєму другові поводити себе непристойно перед солдатами. Як вони можуть шанувати й слухати патриціїв, кола вони бачать, що ці поводяться, як вуличні хлопчаки? (Гостро до Лентула). Опануй себе! Вище голову! Не опускай кутиків рота, поводься зо мною шанобливо. За кого ти мене вважаєш?

Лентул (нерішуче). Бач... я... ти... я...

Лавінія. Дурниці! Іди своїм шляхом. (Вона рішуче відвертається й сідає із своїми товаришами, лишивши його ні в сих ні в тих).

Метел. Небагато чого ти тут здобувся. Я казав тобі, що це брутальні тварюки.

Лентул. Моторне дівчисько! Вона, напевно, має мене за закоханого. (Набравши байдужого вигляду, прямує з Метелом до західного боку майдану, де вони зупиняються, спостерігаючи через західну арку за центуріоном з його людьми, які повертаються, ведучи трьох ув’язнених: Феровія, Андрокла й Спінта. Феровій — кремезна людина в розквіті сил, холеричного темпераменту, він має широкі ніздрі, опуклі очі й товсту шию; людина, що в неї чутливість загострена й піднесена до міри безумства. Спінто — гультяй, руїна колись вродливої людини, що безнадійно занепала. Андрокл, пригнічений горем, ледве-ледве стримує сльози).

Центуріон (до Лавінії). Ось товариші тобі. Цей маленький — той Феровій, що про нього ви стільки говорите. (Феровій повертається до нього загрозливо. Центуріон застережливо підносить вказівний палець лівої руки). Пам’ятай, що ти християнин і повинен платити добром за зло. (Феровій ледве стримує себе. Тікає від спокуси до західного боку й підходить до Лентула; складає руки в безмовній молитві й падає навколішки). Ось як треба з ними поводитися! Цей славний малий (вказуючи на Андрокла, що підходить до нього зліва й пригнічено вклоняється Лавінії) — чарівник. Це кравець із Греції. Справжній чарівник до того ж. У цьому нема сумніву. Десятий марширує з леопардом на чолі колони. Він приручив цього леопарда й тепер плаче, що його розлучили з ним. (Андрокл жалісно схлипує).

Чи не так, старий? Розвеселися, ми маршируємо з козлом на чолі колони (обличчя Андроклові вияснюється), що збив двох леопардів і з’їв індика. Ти можеш приручити його, якщо хочеш. (Андрокл, геть заспокоївшися, минає центуріона й Лавінію та сідає на землю ліворуч від неї). Ця брудна собака (хапає Спінто за комір) — справжній християнин. Він бешкетує по храмах — так, так (за кожним обвинуваченням він смикає Спінто за комір його туніки), коли напивається, він усе трощить навкруги — так, так; він краде золотий посуд — так, так; він нападає на весталок — так, так (він шпурляє Спінто до гурту ув’язнених). О, ти з тих, що перетворюють обов’язок на втіху, справді!

Спінто (відсапуючись). Так, так, дави мене, штовхай мене. Бий мене. Ображай мене. Господа нашого били й ображали. Так я попаду на небо. Кожний страдник попаде ни небо, щоб не зробив. Чи не так, брате?

Центуріон. Ну, коли ти попадеш на небо, то я не хочу туди потрапити. Не маю охоти бути з тобою разом.

Лентул. Нічого собі! (Вказуючи на уклінного Феровія). Це один з тих добродіїв, що підставляють другу щоку, центуріоне?

Центуріон. Так, пане. Це тобі на руку, якщо ти збираєшся дозволити собі якусь вільність щодо нього.

Лентул (звертаючись до Феровія). Ти — я чув — підставляєш другу щоку, коли тебе вдарять?

Феровій (поволі повертаючи до нього свої великі очі). Так, з ласки Божої я так чиню тепер.

Лентул. Не зі страху звичайно, а тільки з благочестя?

Феровій. Я боюся Бога більше, ніж людей, — принаймні, намагаюся.

Лентул. Подивимося. (Він ударяє його в щоку. Андрокл робить відчайдушну спробу схопитися з місця й втрутитися. Але Лавінія стримує його, уважно спостерігаючи за Феровієм. Феровій, не здригнувшись, підставляє другу щоку. Лентул, трохи розгубившися, по-дурному хихотить і знову слабенько вдаряє його). Чи ти знаєш, що мені було б соромно, коли б я дозволив так ударити себе й прийняв би це за належне. Але ж я не християнин, я чоловік. (Феровій підводиться із значливим виглядом і пригнічує його своїм зростом. Лентул біліє від жаху; на момент щоки його набувають зеленого відтінку).

Феровій (з байдужістю парового молота). Я не завжди вірував. Перша людина, що вдарила мене так, як зараз ти вдарив, була міцніша за тебе. Вона вдарила мене сильніше, ніж я сподівався. Я піддався на спокусу й упав; і тоді я вперше вкусив гіркоту сорому. Я не мав ні хвилини спокою, поки не впав навколішки біля його ліжка в лікарні й не перепросив його. (Опускаючи руки на плечі Лентула з батьківською поважністю). Але тепер я навчився опиратися спокусі силою, що належить не мені. Я не зазнаю тепер ані сорому, ані гніву.

Лентул. Е… Прощавай. (Він намагається йти).

Феровій (стискуючи його плечі). О, не роби свого серця жорстоким, юначе. Послухай: переконайся сам, якою мірою наш шлях кращий за твій. Я вдарю тепер тебе в одну щоку, а ти підставиш мені другу й відчуєш, якою мірою це краще, аніж дати волю своєму гнівові. (Він притримує його однією рукою й стулює другою кулак).

Лентул. Центуріоне, я вимагаю, щоб ти мене захистив!

Центуріон. Ти його на це викликав, пане. Це не наша справа. Ти вдарив його двічі по лиці. Краще заплати йому якусь дрібноту й уладнай справу.

Лентул. Так, звісно. (Звертається до Феровія). Це був тільки жарт, запевняю тебе; я не мав злого наміру. Візьми. (Він простягає золоту монету).

Феровій (бере й кидає старцеві, що підхоплює її з пожадливістю й шкандибає геть). Роздай усе, що ти маєш, бідним. Послухай, друже: будь мужнім. Я можу заподіяти біль твоєму тілові тільки на одну мить; але твоя душа звеселиться з перемоги духа над плоттю. (Він збирається його вдарити).

Андрокл. Легше, Феровію, легше: ти розбив щелепу останньому своєму супротивникові.

Лентул (зойкнувши, намагається тікати, але Феровій без жалю держить його).

Феровій. Так, але я врятував його душу. Що там важить якась розбита щелепа?

Лентул. Не доторкайся мене, чуєш? Закон...

Феровій. Закон завтра кине мене левам: що ще може він мені заподіяти, коли я тебе вб’ю? Молися, щоб надано було тобі сил, і тобі їх надасться.

Лентул. Пусти мене! Твоя релігія забороняє тобі вдарити мене.