Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Лавінія. Капітане, чи та людина, що має приєднатися до нас, не той славетний Феровій, що зробив стільки дивних навернень на півночі?

Капітан. Так, нас попередили, що він має силу слона й вдачу скаженого бика, а також, що він геть божевільний. Він, видно, не є зразковий християнин.

Лавінія. Тобі нема чого боятися його, якщо він християнин, капітане.

Капітан (холодно). І на думку мені не спадає боятися його, Лавініє.

Лавінія (сміючись очима). Як це сміливо з твого боку, капітане.

Капітан. Ти маєш рацію, я сказав дурницю. (Притишивши голос, лагідно й благаючи). Лавініє, чи вміють християни любити?

Лавінія (спокійно). Так, капітане, вони люблять навіть своїх ворогів.

Капітан. І це легко?

Лавінія. Дуже легко, капітане, коли ці вороги такі вродливі, як ти.

Капітан. Лавініє, ти глузуєш з мене?

Лавінія. З тебе, капітане? Це неможливо.

Капітан. Тоді ти кокетуєш зі мною, а це ще гірше. Май розум!

Лавінія. Але ти такий вродливий, капітане.

Капітан. Непоправна! (Благаючи). Вислухай мене! Ті чоловіки, що будуть завтра в цій юрбі, всі низькі розпусники; чоловіки, що в них чарівна жінка може збудити тільки одну пристрасть: жагу бачити її муки, бачити, як її пошматують. Злочин — потурати цій пристрасті. Це означає віддати себе на збезчещення всій вуличній черні й всім двірським приплічникам. Чому тобі не обрати краще ніжне кохання й гідний шлюб?

Лавінія. Вони не можуть збезчестити мою душу, але я сама можу це зробити, якщо принесу жертву неправдивим богам.

Капітан. Тоді принеси жертву справжньому богові. Що... його імення? Ми звемо його Юпітером. Греки звуть його Зевсом. Клич його, як хочеш, кидаючи фіміам на полум’я вівтаря: він зрозуміє.

Лавінія. Ні, я не могла б так вчинити. Як це дивно, капітане, що нікчемна грудочка фіміаму має таке значення. Релігія — це така велика річ, що, коли я зустрічаю справді релігійних людей, ми зразу стаємо друзями, незалежно від того, яким ім’ям звемо ту божественну волю, що утворила нас і керує нами. О, невже ти гадаєш, що я, жінка, сперечалася б з тобою, чи жертвувати богині, хоч би Діані, коли б ця Діана була б для тебе тим, чим є Христос для мене? Ні, ми впали б навколішки з тобою поруч перед її вівтарем, як ті діти. Але коли люди, що не вірять ані в мого Бога, ані в свого, люди, які не розуміють, що означає слово релігія, — коли ці люди тягнуть мене до стіп залізної статуї, яка стала символом жаху й пітьми, що в ній вони блукають, символом їхньої жорстокости, їхнього користолюбства, зненависти до Бога, переслідування; коли вони вимагають, щоб я привселюдно визнала, що цей паскудний ідол є бог і що вся ця мерзота й брехня — божественна правда, я цього зробити не можу, навіть коли б мені довелося тисячу разів у муках померти. Я кажу тобі, що це фізично неможливо.

Слухай, капітане, чи ти намагався коли-небудь схопити мишу рукою? Була собі мила маленька миша, що виходила й гралася на моєму столі, коли я читала. Мені хотілося взяти її до рук і приголубити. Іноді вона забиралася до моїх книг, так що не могла втекти від мене, коли я простягала руку. І я простягала руку, але завжди мимоволі відсмикувала.

Думкою я не боялася її, але рука моя відмовлялася коритись. Моя рука не може доторкнутися до мишки. І ось, капітане, коли б я взяла в руку грудочку фіміаму й простягнула її над вогнем вівтаря, моя рука тіпнулася б. Тіло моє не зрадило б мою віру, навіть коли б тобі пощастило розбестити мою душу. Уяви, що в ту мить моя віра в Діану була б сильніша, аніж віра моїх мучителів у будь-якого бога.

Чи можеш ти зрозуміти це?

Капітан (просто). Так, я це розумію, але моя рука не здригнулася б. Рука, що тримає меч, призвичаєна не опускатися ні перед чим, не перемігши.

Лавінія. Навіть перед смертю?

Капітан. Найменш перед смертю.

Лавінія. Тоді і я не повинна відступати перед смертю. Жінка повинна бути мужніша за вояка.

Капітан. Гордовитіша, ти хочеш сказати...

Лавінія (уражена). Гордовитіша? Ти звеш нашу мужність гордістю?

Капітан. Мужности не існує. Існує тільки гордість. Ви, християни, найгордіші дияволи в світі.

Лавінія (дійнята). У такому разі, я благаю Господа, щоб моя гордість ніколи не була неправдива. (Вона відвертається, ніби не бажаючи продовжувати розмову, але м’якшає й каже йому, посміхаючись). Дякую тобі за спробу врятувати мене.

Капітан. Я знав, що це марно. Але іноді, і знаючи, робиш спробу.

Лавінія. Отже, щось ворушиться в залізних грудях римського вояки?

Капітан. Вони незабаром знову будуть залізні. Я не раз бачив, як помирали жінки, а вже по тижні забував.

Лавінія. Пам’ятай мене протягом двох тижнів, прекрасний капітане. Може, я слідкуватиму за тобою.

Капітан. З неба? Не обдурюй себе, Лавініє. Після смерти нема загробного життя.

Лавінія. Яке це має значення? Невже ти гадаєш, що я тікаю від жаху життя й шукаю відради на небі? Якщо немає майбутнього життя або якщо це життя повне мук, я однаково пішла б на це. Рука Божа лягла на мене.

Капітан. Так, врешті ми обоє патриції, Лавініє, і мусимо вмерти кожен за свою віру. Прощай. (Він простягає їй руку. Вона стискає її. Він іде геть, стриманий і спокійний. Вона дивиться йому вслід якийсь час і плаче, коли він зникає за східною аркою).

Звуки труби долітають з дороги з боку східної арки.

Центуріон (прокидається й підводиться). Когорта десятого леґіону з ув’язненими. В шерегу за мною, щоб прийняти їх. (Він виходить через східну арку в супроводі чотирьох солдатів, що йдуть вервечкою. Лентул і Метел виходять на майдан із східного боку в супроводі декількох слуг. Обидва молоді патриції, одягнені за останньою модою. Лентул — стрункий, білявий, подібний до жінки. Метел — мужній, дебелий, має оливковий вид, небалакучий).

Лентул. Християни, присягаюся Юпітером! Подрочимо їх.

Метел. Жахливі тварюки! Коли б ти знав про них стільки, скільки знаю я, то не мав би бажання дрочити їх. Покинь їх на левів.

Лентул (вказуючи на Лавінію, яка все ще дивиться через арку вслід капітанові). Яка постава у цієї жінки! (Він проходить повз неї, дивлячись просто на неї й намагаючись привернути до