Читати книгу - "Комедії"

Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.

Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.

Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!

Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

СКАПЕН-ШТУКАР

Комедія на три дії

Переклала Ірина Стешенко

ДІЙОВІ ОСОБИ

Аргант — батько Октава й Зербінетти.

Жеронт — батько Леандра й Гіацінти.

Октав — син Арганта, закоханий у Гіацінту.

Леандр — син Жеронта, закоханий у Зербінетту.

Зербінетта — ніби циганка, а насправді дочка Арганта й кохана Леандра.

Гіацінта — дочка Жеронта й кохана Октава.

Скапен — слуга Леандра, штукар.

Сільвестр — слуга Октава.

Неріна — мамка Гіацінти.

Карл — пройдисвіт.

Два носильники.

Дія відбувається в Неаполі.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА 1

Октав, Сільвестр.

Октав. Ах!.. Які прикрі новини для закоханого серця! Жахливе становище!.. То ти оце чув у порті, Сільвестре, що мій батько повертається?

Сільвестр. Так.

Октав. Що він приїздить сьогодні ж уранці?

Сільвестр. Сьогодні ж уранці.

Октав. І що він повертається сюди, щоб мене одружити?

Сільвестр. Так.

Октав. З дочкою синьйора Жеронта?

Сільвестр. Синьйора Жеронта.

Октав. І що її для цього викликають сюди з Таранто?

Сільвестр. Так.

Октав. І ти маєш ці. відомості від мого дядька?

Сільвестр. Вашого дядька.

Октав. Якого мій батько сповістив про все листом?

Сільвестр. Листом.

Октав. А мій дядько, ти кажеш, знає всі наші справи?

Сільвестр. Всі наші справи.

Октав. Ах! Та говори ж нарешті! Що мені, витягати з тебе кожне слово, чи що?

Сільвестр. Що ж мені ще казати? Ви самі жодної подробиці не забуваєте: розказуєте все точнісінько так, як воно й було…

Октав. Порадь принаймні, що мені тепер робити в такому скрутному становищі…

Сільвестр. Далебі, я ще більше, ніж ви, розгубився. Якби мені ще хтось порадив!

Октав. Мене зарізав цей проклятий приїзд!

Сільвестр. А мене хіба ні?

Октав. Як тільки мій батько про все довідається, він налетить на мене цілою бурею докорів!..

Сільвестр. Що там докори?! Добре, коли б на цьому для мене й скінчилося! А то я відчуваю, що мені доведеться заплатити за всі ваші штуки набагато дорожче. Я вже зараз бачу, яка злива стусанів упаде на мою спину.

Октав. О небо! Як його викрутитись?

Сільвестр. Не вадило б вам раніш про це подумати, ніж кидатись наосліп.

Октав. Ах! Ти мене зі світу зведеш твоїми запізнілими порадами!..

Сільвестр. Швидше ви мене зведете зі світу вашою нерозважною поведінкою…

Октав. Що ж мені робити?.. На що зважитись?.. До чого вдатися?..

ЯВА 2

Октав, Скапен, Сільвестр.

Скапен. Що це таке, синьйоре Октаве? Що з вами? Що сталося? Яка біда з вами скоїлась? Ви, я бачу, страшенно схвильовані.

Октав. Ах! Мій любий Скапене, я загинув… Я в розпачі… Я найнещасніша людина в світі…

Скапен. Чого б це?

Октав. Хіба ти нічого не чув про мене?

Скапен. Ні.

Октав. Мій батько повертається разом з синьйором Жеронтом, і вони хочуть мене одружити.

Скапен. Ну то й що? Хіба це так страшно?

Октав. Горенько! Ти ж не знаєш причини моєї тривоги!..

Скапен. Ні, але ж те цілком від вас залежить, щоб я довідався про неї. В мене душа добра — я завжди цікавлюся справами юнаків.

Октав. Ах! Скапене, коли б ти міг придумати щось, вигадати якусь таку іщуку, щоб вивести мене з того скрутного становища, в яке я вскочив, — повік-віку я був би тобі вдячний.

Скапен. Сказали вам по правді, мало знайдеться такого, чого б я не зміг зробити, коли візьмуся за діло. Це в мене, певно, з ласки неба якийсь талант до різних вигадок та спритних штук, що їх вульгарні невігласи звуть шахрайством, і я можу, не вихваляючись, сказати, що небагато знайдеться людей, здатних на хитрі витівки та інтриги, які більшої б слави заробили в цьому тонкому ремеслі, ніж я… Та, на жаль, тепер мало цінують такі заслуги, і я ні за що вже не беруся після однієї сумної події, що скоїлась оце зі мною.

Октав. Що таке? Яка подія, Скапене?

Скапен. Трапилося так, що я посварився з правосуддям…

Октав. З правосуддям?

Скапен. Атож. Між нами виникло маленьке непорозуміння…

Октав. В тебе з правосуддям?

Скапен. Так. Воно дуже погано поставилося до мене, і я такий тепер розгніваний на невдячність нашого віку, що вирішив не братися ні за які штуки. Годі! Еге ж… Ну, то розкажіть же про вашу пригоду.

Октав. Ти ж знаєш, Скапене, що ось уже два місяці, як синьйор Жеронт разом з моїм батьком вирядились у торговельну подорож заради спільних інтересів.

Скапен. Я це знаю.

Октав. І що вони залишили Леандра й мене на ваш догляд: мене — під опіку Сїльвестра, Леандра — під твою.

Скапен. Так. І я чудово виконав свій обов’язок.

Октав. Через деякий час Леандр зустрів одну молоду циганку і закохався в неї.

Скапен. Я й це знаю.

Октав. Ми з ним великі приятелі; він мені відразу розказав про своє кохання й повів мене подивитися на неї. Я згодився з тим, що вона й справді гарненька, але ж не така вже, як йому здавалось. Цілий день у нього тільки й мови, що про неї; нема тої хвилини, коли б він не вихваляв її красу та грацію, її розум… З захопленням розповідав він мені про те, як вона чудово розмовляє, — було, мені розказує, про що вона з ним говорила, згадує кожне слово і, головне, вимагає, щоб я визнав її за найрозумніше створіння в світі. Часом він лаявся, що я мало цікавлюсь його