BooksUkraine.com » Сучасна проза » Тиша 📚 - Українською

Читати книгу - "Тиша"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Тиша" автора Пітер Хьог. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 109
Перейти на сторінку:
тисяча вісімсот шістдесят п’ятому, одночасно з Російською церквою на вулиці Бредґаде. Коли Східна церква прийшла в Данію. Одночасно з тим, як Ґрундтвіґ опублікував свої переклади візантійської містики світу.

— Випустіть мене, — сказав він. — Не може бути, щоб звідси не було якогось іншого виходу.

— Ти не зможеш пересуватися без милиць. І навіть з милицями ти не дуже далеко зайдеш.

Це була правда. Вона відчинила двері, вони увійшли всередину.

— Narthex[90]. Нехрещеним далі не можна.

Всередині було прохолодно і тихо.

Церква була повернена на південь. Він обдумував, чи не розбити йому один з вітражів. Дістатися до берега. Знайти катер. Він знав, що всі спроби втечі приречені на провал.

Вона розчинила ще одні двері, і він зробив крок назад.

Спочатку здалося, ніби перед ними вогненна стіна. Потім він зрозумів, що це ікони. Стіна ікон. Осяяних сонячним світлом, що лилося зверху — звідкись із прорізів у баневій конструкції. Світло це розкладало живописні площини на вогонь різних кольорів. Золотий вогонь. Сріблястий. Пурпуровий, синюватий жар, зелені вогники, немов це поверхня палаючої води. А у вогні — тихі, чіткі фігури. Спаситель, дитина, жінки. Святі. Ще жінки, декілька дітей. Ще один Спаситель.

— Тут ми граємо, — сказала вона. — Щодня. Гріємо вино до двадцяти семи градусів. Наштрикуємо хліб на паличку. Співаємо. Танцюємо. Космічний цирк. Тобі б сподобалося.

Він відсунувся від неї.

— В іспанському кримінальному праві перелічені випадки, що підпадають під амністію, — сказала вона. — Наприклад, якщо обвинувачений назавжди йде в монастир. У цьому випадку його шанси значно збільшуються.

Вона заступила йому дорогу. Щось тягло його через поріг, у напрямку до стіни ікон, можливо — їхнє звучання.

— Я нехрещений, — сказав він.

— В особливих випадках, — відповіла вона, — доводиться нехтувати умовності.

— Я завжди намагався нікого не кривдити, — зауважив він. — Щоб квитки краще продавалися.

— У тебе є п’ять хвилин, — сказала вона. — Може, тобі варто забути про квитки. І зосередитись на головному.

Він вийшов наперед і став під банею. Перед стіною світла.

— У нас є два грецькі слова для сповіді, — сказала вона. — Penthos — смуток. І metanoia — зміна думок.

Він простежив за її поглядом. У невеликому бічному приділі стояв мініатюрний фургон з промащеного палісандра — на коліщатах.

— Ми, — сказала вона, — і ще кілька конгрегацій Східної церкви зберегли інститут сповіді. Хіба можна знайти краще місце для останніх п’яти хвилин?

Він зробив крок уперед і відчинив двері. Площа сповідальні була не більше квадратного метра — як вбиральня в цирковому вагончику. Біля стіни стояв розкладний стілець з плюшевою оббивкою. Каспер сів. Прямо навпроти його обличчя було віконце з тонованого скла з дрібними отворами. Він зачинив за собою двері. Загорілося слабке світло, схоже на світло лампи, яку використовують при кольоровому фотодруку. Через дерево і скло він чув, як по той бік усаджується жінка. Уся ця ситуація була якимсь символом взаємовідносин чоловічого й жіночого. І відносин між Богом і людьми. Пристрасне бажання встановити контакт — але при цьому найтонша розділювальна мембрана.

— Я хочу сповідатися, — сказав він.

— Я вас слухаю.

Це не був голос ігумені. Він відмовився від спроби визначити, кому може належати цей голос. Він прийшов не для того, щоб класифікувати, він прийшов для того, щоб віддати себе беззастережно.

— У мене на душі дуже велике горе, — сказав він.

— Ви пробували молитися?

— Як міг. Але цього виявилося не досить. Мене покинула жінка.

— Чим ви це заслужили?

Питання збило його з пантелику. Він спробував зібратися з думками.

— Я дуже широко відкрив своє серце, — відповів він.

— І що ж нам тепер робити? Канонізувати вас?

Спочатку він не повірив своїм вухам. Потім відчинив двері, сповз із стільця. Плюнувши на милиці, кинувся до інших дверей фургона накарачках і рвонув їх — усе це одним рухом.

Вона була у синьо-сірій формі, і спочатку він побачив тільки це. Потім вона зняла головний убір, і він побачив її волосся і її обличчя. Він знав, що це буде Стіне. А проте не знав.

— Ти зловживаєш щирою довірою віруючого, — сказав він.

— Ти перебуваєш там, куди входити заборонено. Це святотатство.

Пальці його стислися в кулак, щоб завдати удару, вона підхопилася зі стільця, як кішка, без будь-якої підготовки. Він забарився — і запізнився. Застосування грубої сили має бути спонтанним і швидким. Навмисна жорстокість нелюдяна.

За його спиною стояла Синя Пані.

— У тебе є чотири хвилини, — сказала вона. — Потім тебе відвезуть в Аудебо. А Стіне — на роботу.

І вона зникла.

5

— Ти з ними разом — у всьому цьому шахрайстві. І тоді теж була разом. Ти була карнавальною черницею.

Вона нічого не відповідала.

Йому хотілося сісти, але сидіти було ні на чому. Він відчував, як усе тіло у нього терпне. Давній параліч. Який повертається щоразу, коли ним починали маніпулювати жінки. Не тільки в цьому житті. У багатьох його минулих життях.

— За тобою — грандіозне пояснення, — сказав він. — Тобі доведеться мені все пояснити. Але не зараз.

Вона як і раніше мовчала.

— Вони досі не знайшли дітей. Мене хочуть позбутися. Мене зараз заберуть. На вулиці чекає патрульна машина.

Він дивився убік. Щоб не бачити її обличчя.

— Усі ми колись зраджуємо дитину, — продовжував він. — Це неминуче. Ось чому я не хотів дітей. Ось у чому справжня причина. Але зараз я все-таки щось обіцяв дитині. Кларі-Марії. Я обіцяв, що повернуся по неї. Я зобов’язаний виконати цю обіцянку.

— Чому? Ти їй майже чужа людина.

Він намагався підібрати слова, погляд його упав на хліб, що лежав на вівтарі.

— Коли я був маленький, коли мені було стільки, скільки їй, і нам давали хліб, прямо з печі, або цукерки, ми ділилися з іншими. Нас завжди було багато, дітей артистів, і ми завжди хотіли їсти. Ділилися всі. Ми дещо розуміли, притому що це ніколи не було сформульовано. Ми знали, що хліб смачніший, якщо ним ділитися. Ми не намагалися це пояснити. Але це було суто фізичне відчуття. Смак був інший. Потім це забувається, і я забув. Але останніми днями кілька разів згадував про це. Ми тоді розуміли, що найважливіше не може існувати тільки для тебе одного. Якщо хтось один голодує, то всі відчувають голод. Так само і з щастям. Не існує твого окремого щастя. І волі. Якщо вона невільна, то я теж невільний. Вона із таким самим успіхом могла бути на моєму місці. Напевно, так відчуваєш, коли любиш людину.

Вона зрозуміла його. Він чув це. Баня над ними сфокусувала звуки, немов

1 ... 87 88 89 ... 109
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тиша», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тиша"