BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 111
Перейти на сторінку:
ти мене заведеш у такий двiр, що й коляки скуштую...

Усi засмiялися.


- Та в такий же то й думка завести, - жартує Чiпка, - бо однак тобi нiхто бокiв не мне... Христi б, як жiнцi, годило­ся... Та що ж, коли вона така добра вдалася, що нiколи й слова насторч не скаже!


- Та годi вже тобi жартувати. Кажи справдi: кого за-ду-мав брати? - допитується Христя.


- А хочеться знати? хочеться?


- Авжеж, хочеться...


- Ну, хай же кортить, коли хочеться...


- Ну-бо, кажи; а то й Грицька у старости не пущу.


- Та я й сам не пiду, коли не скаже.


- Нiчого вже з вами робити, - каже Чiпка: - треба при­зна­тися... Знаєте Гудзiвку?


- Яку? Одарку? - питає Христя.


- Нi, Галю.


- Яку це? - питає Грицько, роздумуючи.


- Москалеву дочку... того москаля, що на хуторi живе.


- Не зна-ю, - одмовляє з протягом Христя. - От, ди­вись: i потелiпався ж на хутiр шукати, буцiм у селi дiвчат трохи!.. I чого його туди понесло?!


- Понесло... - усмiхаючись, каже Чiпка. - Так кажи, Гри­ць­ку, чи пiдеш?


- На коли?


- На ту суботу, - гулящий день буде.


- На суботу - можна.


- Гляди ж, Грицьку! А поки що - прощавайте. Ще тре­ба в одно мiсце бiгти...


Чiпка пiшов, а Грицько з Христею завели розмову про його.


- От, дивись, Христе: таки будуть люди з цього Чiпки! Оце одружиться, а жонатому, звiсно, вже не те, що паруб­ковi.


- Хiба його не видно й спершу було, що вiн чоловiк пу­тящий? Чи до роботи, чи до майстерства - до всього вда­в­ся.


- А пив же та волочився як?! - згадав Грицько.


- Молодий був, дурний, а постаршав - за розум узявся, - одказує Христя.


- От тепер i старiй Мотрi таки спочивок буде, а то сердешна мати не знала спокою нi вдень, нi вночi...


- Бозна ще яка невiстка буде...


- Та що невiстка? Хай яка там вона собi не буде, а вiн, як син, повинен не дати в образу рiдної матерi.


- Та бувають, Грицьку, такi, що ти їй хоч кiл на головi теши, а вона - як тiєї, та й тiєї...


- Ну, в мене б вона не тiєї заспiвала.


- То ж то у тебе.


- А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рiдною матiр'ю верховодило? Нi, мабуть би, прикусил­а вона язик, зцiпивши зуби!


- Що ж, якби оце в тебе й справдi мати була, то це б i менi так було?


- Так ти ж, Христе, не така... Я знаю, що ти б i матерi моїй догодила б, як менi...


- То ще, яка б була мати.


- Та ти усякiй матерi догодиш. А Чiпчина мати чим не поважна людина?


- Та я за бабу Мотрю нiчого й не кажу. Спасибi їй, вона така добра до нас, немов рiдна. Я кажу за других. Он, у Василенка: на вiщо невiстку перевела? Як iшла - як кали­на була та гладка, як пiч, а тепер - як з хреста знята! Он-то якi бувають свекрухи... Такiй сам чорт не вгодить, не тiльки невiстка.


Отак вони довго балакали. Слово за слово чiплялося; одна думка нанизувалась на другу - то заходячи на лю­дей, то звертаючи на Чiпку.


- Ти ж менi розкажеш, яка там молода, - вже лягаючи спати, каже до чоловiка Христя. - I де вiн її видрав!!.


- Та вже ж побачимо, що там за цяця така, то й розка­жу, - одмовив Грицько, i собi вкладаючись.



Рано звечора погасили свiтло син з матiр'ю. Рано зве­чора вони полягали спати, натомленi денними пригодами. Оже сон не йшов обом їм на думку.


Йому знай привиджувалась Галя, весела, як ясочка, - як вона буде бiгати по хатi та порядкувати... Тiльки шкода: хата тiсна; треба нову ставити, - промигнуло в думцi, й ви­кликало цiлий рiй... Йому вже ввижається, що вiн розвалив оцю хату, а заложив нову, з свiтлицею, з ха­тиною, з вели­кими вiкнами... "У хатинi ми будемо жити, - радиться вiн з Галею, - мати, мабуть, не злазитиме з печi; а свiтлиця - чу­жого чоловiка прийняти... Добре, Галю?" Галя засилає йому погляд згоди... Пересновуються його думки з її думками; викликають усмiшку, радiсть... Добра надiя пестить його серце. Чiпка забуває давнє життя, забуває все, що було - минуло: на легеньких крилах пруд­кої думки несеться вiн уперед, далi... у рай тихого щастя...


Мотря думала теж про Галю. Тiльки не веселi, а смут­нi думки обхопили материну голову. "Господь. його знає... - думала вона. - Хоч би я її бачила коли, хоч би чула її мову, голос... Може, там така, що й не приступ; а може, з тих, що аби зав'язати свiт парубковi, а то й кине - другого знайде... Мiж багатирками i такi часом бувають... Звiсно- з жиру! Ви­росте в розкошi та в достатках; само нiколи не гнуло свого стану, не кололо бiлих рук об колючу стерню, - все те най­мички... А тут побачить, що все те треба своїми руч­ками та пучками... вiзьме та й кине... Хi­ба тепер як на свiтi стало?!"


Вiд таких думок та гадок сердешна мати знай пере­кочувалась з боку на бiк та важко зiтхала.


- Ви не спите, мамо?


- Нi, сину.


- Чому ж ви не спите?


- Та так... усе думки такi лiзуть у голову...


- Не журiться, мамо!





XXVI


НА СВОЇМ ДОБРI




У суботу заслав Чiпка старостiв до Максима. У недiлю були оглядини в Чiпки. Максим не забував старосвi­тського звичаю: поїхав сам i вблагав Явдоху поїхати на оглядини.


Максим знав, за кого вiддавав дочку. Не дуже дерла йо­му очi вбога Чiпчина хата й старенька, бiдно зодягнена мати. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху. Про самого Чiпку - грiх слово сказати! Та йо­го хата низенька й тiсна, його мати згорблена, стара, висушен­а гiркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкошi та на прибуток натуру Явдошину.


Як вернулися з оглядин, вона накинулась мокрим ря­дном на чоловiка. Максим, добре знаючи її натуру гаря­чу, воркотливу, вийшов з хати та нарошне довго копи­рсався коло хазяйства. Тодi Явдоха прискiпалась до Галi:


- Ну, так! придбаєш, дочко, свекруху на весь

1 ... 87 88 89 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"