Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усi засмiялися.
- Та в такий же то й думка завести, - жартує Чiпка, - бо однак тобi нiхто бокiв не мне... Христi б, як жiнцi, годилося... Та що ж, коли вона така добра вдалася, що нiколи й слова насторч не скаже!
- Та годi вже тобi жартувати. Кажи справдi: кого за-ду-мав брати? - допитується Христя.
- А хочеться знати? хочеться?
- Авжеж, хочеться...
- Ну, хай же кортить, коли хочеться...
- Ну-бо, кажи; а то й Грицька у старости не пущу.
- Та я й сам не пiду, коли не скаже.
- Нiчого вже з вами робити, - каже Чiпка: - треба признатися... Знаєте Гудзiвку?
- Яку? Одарку? - питає Христя.
- Нi, Галю.
- Яку це? - питає Грицько, роздумуючи.
- Москалеву дочку... того москаля, що на хуторi живе.
- Не зна-ю, - одмовляє з протягом Христя. - От, дивись: i потелiпався ж на хутiр шукати, буцiм у селi дiвчат трохи!.. I чого його туди понесло?!
- Понесло... - усмiхаючись, каже Чiпка. - Так кажи, Грицьку, чи пiдеш?
- На коли?
- На ту суботу, - гулящий день буде.
- На суботу - можна.
- Гляди ж, Грицьку! А поки що - прощавайте. Ще треба в одно мiсце бiгти...
Чiпка пiшов, а Грицько з Христею завели розмову про його.
- От, дивись, Христе: таки будуть люди з цього Чiпки! Оце одружиться, а жонатому, звiсно, вже не те, що парубковi.
- Хiба його не видно й спершу було, що вiн чоловiк путящий? Чи до роботи, чи до майстерства - до всього вдався.
- А пив же та волочився як?! - згадав Грицько.
- Молодий був, дурний, а постаршав - за розум узявся, - одказує Христя.
- От тепер i старiй Мотрi таки спочивок буде, а то сердешна мати не знала спокою нi вдень, нi вночi...
- Бозна ще яка невiстка буде...
- Та що невiстка? Хай яка там вона собi не буде, а вiн, як син, повинен не дати в образу рiдної матерi.
- Та бувають, Грицьку, такi, що ти їй хоч кiл на головi теши, а вона - як тiєї, та й тiєї...
- Ну, в мене б вона не тiєї заспiвала.
- То ж то у тебе.
- А що ж? Цебто попустити, щоб чорт батька зна що моєю рiдною матiр'ю верховодило? Нi, мабуть би, прикусила вона язик, зцiпивши зуби!
- Що ж, якби оце в тебе й справдi мати була, то це б i менi так було?
- Так ти ж, Христе, не така... Я знаю, що ти б i матерi моїй догодила б, як менi...
- То ще, яка б була мати.
- Та ти усякiй матерi догодиш. А Чiпчина мати чим не поважна людина?
- Та я за бабу Мотрю нiчого й не кажу. Спасибi їй, вона така добра до нас, немов рiдна. Я кажу за других. Он, у Василенка: на вiщо невiстку перевела? Як iшла - як калина була та гладка, як пiч, а тепер - як з хреста знята! Он-то якi бувають свекрухи... Такiй сам чорт не вгодить, не тiльки невiстка.
Отак вони довго балакали. Слово за слово чiплялося; одна думка нанизувалась на другу - то заходячи на людей, то звертаючи на Чiпку.
- Ти ж менi розкажеш, яка там молода, - вже лягаючи спати, каже до чоловiка Христя. - I де вiн її видрав!!.
- Та вже ж побачимо, що там за цяця така, то й розкажу, - одмовив Грицько, i собi вкладаючись.
Рано звечора погасили свiтло син з матiр'ю. Рано звечора вони полягали спати, натомленi денними пригодами. Оже сон не йшов обом їм на думку.
Йому знай привиджувалась Галя, весела, як ясочка, - як вона буде бiгати по хатi та порядкувати... Тiльки шкода: хата тiсна; треба нову ставити, - промигнуло в думцi, й викликало цiлий рiй... Йому вже ввижається, що вiн розвалив оцю хату, а заложив нову, з свiтлицею, з хатиною, з великими вiкнами... "У хатинi ми будемо жити, - радиться вiн з Галею, - мати, мабуть, не злазитиме з печi; а свiтлиця - чужого чоловiка прийняти... Добре, Галю?" Галя засилає йому погляд згоди... Пересновуються його думки з її думками; викликають усмiшку, радiсть... Добра надiя пестить його серце. Чiпка забуває давнє життя, забуває все, що було - минуло: на легеньких крилах прудкої думки несеться вiн уперед, далi... у рай тихого щастя...
Мотря думала теж про Галю. Тiльки не веселi, а смутнi думки обхопили материну голову. "Господь. його знає... - думала вона. - Хоч би я її бачила коли, хоч би чула її мову, голос... Може, там така, що й не приступ; а може, з тих, що аби зав'язати свiт парубковi, а то й кине - другого знайде... Мiж багатирками i такi часом бувають... Звiсно- з жиру! Виросте в розкошi та в достатках; само нiколи не гнуло свого стану, не кололо бiлих рук об колючу стерню, - все те наймички... А тут побачить, що все те треба своїми ручками та пучками... вiзьме та й кине... Хiба тепер як на свiтi стало?!"
Вiд таких думок та гадок сердешна мати знай перекочувалась з боку на бiк та важко зiтхала.
- Ви не спите, мамо?
- Нi, сину.
- Чому ж ви не спите?
- Та так... усе думки такi лiзуть у голову...
- Не журiться, мамо!
XXVI
НА СВОЇМ ДОБРI
У суботу заслав Чiпка старостiв до Максима. У недiлю були оглядини в Чiпки. Максим не забував старосвiтського звичаю: поїхав сам i вблагав Явдоху поїхати на оглядини.
Максим знав, за кого вiддавав дочку. Не дуже дерла йому очi вбога Чiпчина хата й старенька, бiдно зодягнена мати. Не так на те Явдоха глянула: не так воно вразило її горду пиху. Про самого Чiпку - грiх слово сказати! Та його хата низенька й тiсна, його мати згорблена, стара, висушена гiркою нуждою та лихом, розкопирсали хижу, падку на розкошi та на прибуток натуру Явдошину.
Як вернулися з оглядин, вона накинулась мокрим рядном на чоловiка. Максим, добре знаючи її натуру гарячу, воркотливу, вийшов з хати та нарошне довго копирсався коло хазяйства. Тодi Явдоха прискiпалась до Галi:
- Ну, так! придбаєш, дочко, свекруху на весь
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.