BooksUkraine.com » Сучасна проза » Ми проти вас 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми проти вас"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ми проти вас" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:
шоковані, коли від них вимагають відповіді, тому намагаються сказати щось нейтральне, щоб не спровокувати жодну зі сторін. Звісно, єдиним, хто виділяється серед них, є Річард Тео. Його слова здаються спонтанними, проте він ретельно готувався: «Що я думаю про квоти на фабриці? Я взагалі не схвалюю квот. На моє переконання, роботу в Бйорнстаді повинні отримати люди з Бйорнстада». Фраза не надто блискуча, але вона швидко поширюється.

Минає кілька годин, і слова «робота в Бйорнстаді — для людей із Бйорнстада!» повторюють, ніби гасло, не лише в інтернеті, але й у пабі, і за обіднім столом. Наступного ранку записка з цими словами з’являється на капоті автомобіля, який належить політикові-з-літнім-будинком.

Аби записку не здув вітер, відправник зафіксував її сокирою. Записки ж так легко можуть загубитися, особливо коли вітер змінюється.

Одразу після пресконференції Петер починає телефонувати до майстрів. Усі відповідають, що готові взяти нове замовлення, поки не чують, яку саме роботу потрібно виконати. Знести трибуну зі стоячими місцями. Після цього в одних раптом «нема часу», іншим «бракує відповідної кваліфікації». Хтось просто кладе слухавку. Хтось прямо зізнається: «Чорт забирай, Петере, у нас є сім’ї!». В одній фірмі, куди телефонує Петер, йому відповідає столяр, якого так і називають — «Столяр». Після того, як Петер пояснює йому замовлення, він просто регоче. Знущально.

Того ж дня, під вечір, Міра знаходить перед будинком сім’ї Андерссон пакувальну коробку. Більшість людей, які відкрили б її, подумали б, що всередині порожньо, але Міра кмітлива. Вона повільно перевертає коробку набік і чує, як із неї викочується невеликий металевий циліндрик. Міра дивиться, як цей предмет зблискує на світлі, що струменіє з вікон кімнат її дітей.

Це куля до рушниці.

37

«На що ми здатні»

Більшість із нас не знає, на які жахливі речі ми здатні. Та й звідки нам це знати до того часу, поки хтось не перейде межу, спровокувавши нас? Чи здатен хтось передбачити, наскільки небезпечними ми можемо бути, поки не почнуть загрожувати нашій сім’ї?

Міра стоїть на вулиці, прихована в тіні. Вона йшла за Теему від продуктової крамниці, він ніс по пакету в кожній руці, в одному з пакетів — практично самі сигарети. Теему заходить до «Хутра». Коли виходить, опиняється на порожній вулиці. Міра сама не знає, які демони заволоділи нею, коли наважується зробити крок уперед.

— Теему Рінніусе! — шипить Міра, загрозливіше, ніж сама сподівалася.

Теему обертається.

— Так?

Міра підходить так близько, що Теему відчуває її подих. У неї в руках складена пакувальна коробка. На поверсі над «Хутром» ледь прочиняється вікно, звідки виглядає якась стара пані, але Міра надто напружена, щоб це помітити.

— Ти знаєш, хто я? — запитує вона.

Теему киває, його обличчя — на відстані п’яти сантиметрів від Міриного.

— Ти дружина Петера Андерссона.

Міра ледь відсмикує назад голову, але її голос звучить гучніше:

— Я мама Лео Андерссона і Майї Андерссон! А ще я юристка! Так, можливо, я боюся тебе, як усі інші, але тобі варто розуміти одну річ: якщо ти не відчепишся від моєї сім’ї, тоді я не відчеплюся від ТВОЄЇ!

Міра кидає пакувальну коробку собі під ноги. Теему піднімає брови:

— Ти мені погрожуєш?

Міра киває.

— Можеш у цьому не сумніватися, Теему Рінніусе! І передай усім боягузливим нікчемам з вашої малої «групи», що наступного разу, коли вони залишать кулю на моєму під’їзді до гаража, я всаджу її тобі в голову!

Теему нічого не відповідає, і чорта з два щось можна зрозуміти з його погляду. Напевно, Мірі варто було б цим задовольнитися, але вона вже перейшла межу, коли цього їй було б досить. Тому вона дістає щось із сумочки. Баночки з-під таблеток, порожні. І з презирством тримає їх перед Теему.

— Поки ви їздили додому до моєї сім’ї, я, Теему, поїхала додому до тебе. Ось це було в сміттєвому баку твоєї мами. Цей препарат — із категорії наркотичних. Твоя мама має рецепт на такі ліки? Якщо ні, то вона порушує закон. І перш за все порушує закон її постачальник. А це ж ти, Теему, хіба ні? Подумай, що буде, якщо я візьмуся за тебе?

Теему повільно кліпає, він навіть вражений. Але коли робить крок до Міри, вона відступає. Бо ніхто не може не відступити. Слова Теему звучать як наказ:

— Іди звідси. Негайно.

Міра мимоволі опускає голову. Вона ще не раз прокляне себе за те, що зробила, але ми не знаємо, на що здатні, поки хтось не перейде межу, спровокувавши нас. Міра йде геть із тієї вулиці, стримується, щоб не підбігти до автомобіля, але їй не дуже вдається.

* * *

Адрі стоїть у притулку, годує своїх собак. Сьогодні сюди не приїздять автівки зі спиртним у багажнику. І не заглядають мисливці випити кави. Адрі не знає, у чому саме причина — вони не хочуть чи не наважуються? У них тут нелегко зрозуміти, чи люди хочуть щось сказати, але вирішують промовчати, чи вони просто мовчать тому, що не знають, що сказати.

Тож Адрі телефонує своїй приятельці, Жанетт. Вона ще сидить у школі, перевіряє контрольні й завдання. Поки вони були малими, завжди Жанетт телефонувала Адрі й запитувала, чи не вийде вона бавитися, і ніколи не навпаки. Але тепер запитує Адрі:

— Може, заглянеш сюди, потренуємося?

Жанетт одразу ж приїздить. Вони піднімають штанги і б’ють по мішках із піском, аж поки вже не можуть підняти навіть руки. Жанетт не обіцяє Адрі, що все буде добре, бо в Жанетт нема молодшого брата і їй невідомо, чи коли-небудь усе налагодиться. Але вона залишається тренуватися стільки, скільки потрібно Адрі, і коли на дорозі все ще не видно ні автомобілів, ані мисливців, Жанетт думає собі, що це, мабуть, теж непогано. Тому що по очах Адрі вона розуміє: якщо хтось зайде сюди і скаже щось не те про її брата, то його звідси винесуть.

* * *

Теему далі стоїть перед «Хутром», вікно на другому поверсі ще відчинене. Чути неквапний голос Рамони:

— Теему, подейкують, що Лео Андерссону ви залишаєте чорну куртку в школі. А батькові Лео ви підкладаєте кулю. Де в цьому логіка?

Теему відповідає самовпевнено, тому що в нього і в його молодшого брата є лише мама.

— Може, нам просто відомо, що чоловікові не обов’язково бути такою ж сволотою, як його старий?

Це просто відмовка, і Рамона сама все розуміє. Вона гасить сигарету

1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми проти вас"