Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Тільки у власнім будинку є рація оздоблювати його; оздоблювання чужого без жодної відплати є смішною і нерозумною річчю...

Так розуміють справу усі поневолені європейські народи, котрі культурніші за нас і далеко попередили нас у всіх напрямах.

Боротьба в Каталонії, іспанській провінції, за рідну мову в школах тепер прибрала дуже інтенсивну фазу; там дійшло навіть до вжитку зброї, як про це свідчать щоденні часописні звістки. Такі ж події ми бачимо тепер і в Бретані (року 1903 — січень)[298], провінції французької республіки, заселеній кельтами, і там йде палка боротьба за школу в рідній мові. (Протест 200 мерів в 1902 року).

Але найбільш інтенсивна ця боротьба, боротьба за національну школу і академію, відбувається в багатонаціональній Австрії.

Студентський рух в Тіролі

Австрійський міністр народної просвіти, відповідаючи на інтерпеляцію правительству з приводу подій в місті Інсбруку (столиці Тіролю), висловив осудження маніфестаціям, що відбулися в Тіролі (Тіроль — австрійська провінція, заселена італїйцями і німцями).

Міністр не відповів прямо на домагання італійців власного національного університету з італійською викладною мовою, а обіцяв для їх в місті Інсбру-ку правничий факультет. Коли цього неможливо буде зробити з приводу протесту і контрборотьби німців (що в Тіролі складають пануючу класу), то правительство зробить це іншим шляхом.

Очевидно, австрійський міністр — сам німець — уживає хитрощів, думаючи ними піддурити і вгамувати на деякий час італійське населення... Та помилився. Часи стали не ті, коли кожній правительственій обіцянці рабська психологія народу діймала віри. Студенти-італійці не задовольнилися обіцянками німецько-австрійського правительства, розрухи і демонстрації на вулицях Інсбрука почалися знову. До студентів пристали робітники (там уже працюючі італійські упосліджені класи зрозуміли велику вагу і значення національної школи навіть в боротьбі за свої класові інтереси). Демонстранти вимагали, щоб правительство приобіцяло протягом 2 років відчинити італійський правничий університет в Трієсті (11 студентів заарештовано)[299].

Слідком за італійцями, того ж року, свого університету стали домагатися південні слов’яни. В Градці студенти зібрали збори з приводу останніх студентських розрухів в Інсбруці і на зборах рішили домагатися свого словінського університету в Любляні.

Студентські розрухи в Галичині

1902 року відбулися у Львові розрухи студентів-українців. Річ в тім, що до сього часу львівський університет мав декілька катедр українських (на теологічнім, правничім і філософічнім виділі), а решта — катедри польські. Але 1902 року студенти-українці на загальнім зборі студентів постановили домагатися у польського правительства, щоб у Львові був університет український, як у Кракові поляки мають свій, тим більше, що львівський університет, заложений цісарем Францом І, був призначений для українців, і поляки лиш різними махінаціями його спольщили. Не досягши цього шляхом демонстрацій, вони ухвалили саму крайню міру: покинути цілковито львівський університет і роз’ їхатися студіювати науки по чужих університетах, переважно до Відня, Кракова і до Праги. Серед українського галицького суспільства се зробило велике враження. Українське суспільство побачило, яким рабом було воно до сього часу, поки академічна молодіж не відкрила йому очей, і усі сили свої напружило, аби допомогти їй у сій великій національній] справі. І галицький український хлоп, приголомшений, темний та подурений, зрозумів усю вагу сієї справи для своєї будуччини: він від своїх злиденних заробітків (15-20 крейцарів[300] щоденної плати) склав 70000 гульденів, щоб його інтелігенція не кидала вищої науки. Того ж літа студен[тська] галицька молодіж з’їхалася і постановила: віддячитися свойому народові зараз; інтелігенція розійшлася по усіх селах, почалася агітація за підвищення плати в польських латифундіях, де українець-пролетар заробляє собі мізерну плату 15-20 крейцарів.

І стало диво у світі! Забитий хлоп почув в собі людину. Літом того ж року відбувся грандіозний страйк: майже уся українська Г аличина застрайкувала. Солідарність українських пролетарів (страйкарів) дивувала їх ворогів-поляків, земельних властителів, що звикли до покори і рабства українського хлопа. Скрізь українці виграли справу: плата зарібна піднеслася до подвійної суми, коли не вище (30-40 крейцарів).

Поляки-дідичі прикликали масу війська польського, німецького, мадярського і сподівалися, що страйкарі-українці не витримають і вживуть сили проти тих, що підуть робити на панські лани, щоб криваво покарати страйкарів. Та помилилися... Українці бачили добре свою непідготованість боротися з ворогами збройною рукою, чоло до чола, і трималися коректно. Марно сподівалися вороги несолідарності між українцями, навіть коли прикликані були поляками-дідичами з гір гуцули робити на панських ланах, і гуцули, довідавшися про суть справи від своїх братів недолі, зараз кинули працю і пішли в свої гори. Тільки прикликаний польський хлоп не приєднався до страйкарів-українців і проявив солідарність з польським панством. Цей факт ліпше усяких доказів свідчить про велику вагу у світі національності.

Польський хлоп боронив інтересів свого вікового визискувача, польського дідича, єдине через те, що страйкарі — українці.

Спільність психології, культури і мови зробило цю, на перший погляд неможливу, річ, що польський хлоп став за польського пана в боротьбі останнього з хлопом-українцем.

* * *

Які великі наслідки для усієї української Г аличини, для долі українсько — го пролетаріату в ній, мав студентський національно-український рух за національну академію! І можна покласти як безперечну правду, що Галичина прокинулася до свідомого життя з того часу, як галицька академічна молодь покинула полонофільство, кинула єднання своє з польською демократією задля якихось таких химеричних спільних інтересів і виставила прапор боротьби за інтереси свого народу і свої.

Значення студентських національних розрухів в російській Україні

Маленька Галичина, завбільшки Полтавської губернїї (3400000), а проявила який героїзм! Нам, російським українцям, великій 25-мільйоновій масі, доводиться у галичан учитися. Дивлячися на Г аличину, можна уявити собі, які колосальні наслідки були б і у нас, коли б наші студенти так само відверто і завзято виставили народний прапор боротьби за національну академію, за викладну українську мову в ній.

Яка страшна хвиля пройшла би по Україні од краю до краю! Наша нація — несвідомий сільський і міський пролетаріат одкрив би очі і побачив би на собі пута і тавро рабства і дізнався б, хто його вороги.

Найперш національно-студентський рух доведе українському пролетаріатові єдність його інтересів з інтересами української інтелігенції. А які наслідки стануть від свідомості цієї єдності, нам ясно показав студентський галицький рух,