Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Міський український пролетаріат, що зараз приголомшений, пригноблений широкою струєю московської робітничої еміграції, яка ясно виявляє тенденцію монополізування усієї української промисловості, піднесе голову, що її похнюпив був від розпуки і безнадійності, і стане до боротьби вкупі з студентами, як це сталося в Тіролі, Галичині, Чехії... Міський український пролетаріат почне боронити своєї позиції і становища, почне організуватися, щоб спільною силою боротися проти зорганізованої московської робітничої еміграції, що стає в конкуренцію з українцем і губить його. Далі український робітник, упевнившися, що оборонитися від сього можна тільки у власній державі, почне боротьбу за «Самостійну Україну». Далі підуть селянські страйки і організації селян з метою економічною і національно-політичною.

Ця струя захопить і українське дрібне міщанство, значно змоскалізоване, і поверне його до народу. Українське дрібне міщанство має усі поводи до незадоволення: московська еміграція забирає у його дрібну торгівлю, що годувала його до того, і повертає дрібного міщанина до стану пролетаря.

Таких наслідків нам треба напевне сподіватися, коли почнеться по всіх українських містах — в Харкові, Києві, Одесі — боротьба за національну академію.

Годі вже приносити жертви московському «молохові», і так уже досить напився він української крові і пожер найліпших, найморальніших синів України. Яка вигода з того, що от вже над 50-ліття цвіт української інтелігенції потопає в широкім морі московської революційної демократії... Яка користь українській нації від таких її членів, як Попко, Давиденко, Перов-ська, Фроленко, Малинка, Кравчинський, Кибальчич, Стефанович, Лизогуб і інших людей, безперечно талановитих, але таких, що віддали свій талант богові чужої, ворожої нам нації.

Ці несвідомі ренегати навіть хотіли притягти під московській революційний прапор і українських селян (Чигиринська справа), але марно, — селяни, виключаючи небагатьох, які потім дуже шкодували за свій вчинок, не пішли за ними, бо почували інстинктово хибний шлях.

Проте значна продуктивність діяльності сучасних революційних україн-[ських] організацій по селах свідчить про те, що їх діяльність відповідає потребам і справжнім інтересам української нації.

Народ український, упосліджений соціально, народ, що віками страждає, природно став недовірливий, бо почуває себе оточеним з усіх боків ворогами.

Національні українські студентські розрухи, кари студентів московським правительством, засилання і ув’язнювання реально, напомацки, доведе сільському і міському українському пролетаріатові єдність його з українською академічною інтелігенцією і зреволюціонізує його. Із покірного, забитого раба-худоби він знову, як і в часах 1648 року, стане людиною і поквитається рішуче зі своїми ворогами, що уже над 250 років ссуть і гноблять його.

Класовий інтерес української інтелігенції

Передмова

Кождий культурний народ, при сучасному капіталістичному устрої, виділяє із себе верству, яка живе з так званих «інтелігентних фахів»: преси, літератури, школи, адвокатства, лікарства і інших. Цю верству назвемо інтелігенцією у вузькім (економічнім) значенні цього слова, назвемо цим іменем ту верству, що взяла на себе окремні і певні суспільно-необхідні функції, які містяться в так званих інтелігентних фахах...

Ця верства — найкультурніша, найосвіченіша частина народу і через те вона грає велику ролю у всіх подіях народного життя; вона грає ролю фермента у суспільнім житті: всі події народного життя відбуваються під її приводом і при її безперечній участі.

Очевидно, там, де суспільство потребує більш інтелігентних фахів або поширення існуючих, там класа інтелігенції більше численна, більше впливова і більше багата. Ця верства інтелігенції має спільні інтереси з інтересами усієї нації, до котрої вона належить, бо добробут її цілковито залежить від добробуту її нації. Але окрім спільних інтересів з усією нацією, інтелігенція має і свої інтереси особисті — економічного і політичного характеру.

* * *

Але цей стан речей, що його ми що лиш описали, таке становище має здебільш інтелігенція вільних і пануючих націй.

Капіталізм і приноровлення машини до друку утворили сучасну пресу і літературу; тільки вони удешевили книжку і зробили її доступною масам; з цього часу друкування стало суспільною функцією великої вартості, стало продукцією, від котрої одержує засіб до життя значна частина членів суспільства.

Як свідчать усі факти життя, усі вигоди від капіталізації друкової продукції поперед цілковито належали націям вільним і пануючим (преса і література були на мові вільних і пануючих) і служили тільки їх власним інтересам, а мова поневолених зневажалася, книжки на їй заборонялися, бо це не в інтересах як усього загалу пануючої нації, так і тої верстви її, що живе від друкової продукції, значна частина котрої розповсюджується по територіях націй поневолених.

Зараз найкультурніші із поневолених націй — чехи, словінці і т. і. зрозуміли, який могучий засіб в боротьбі за життя взагалі, а надто з тою нацією, що їх поневолила — є преса і література на рідній мові і національна школа, і борються за це з незвичайним запалом і фанатизмом.

II

Розглянувши з цього боку становище української нації, що належить до націй недержавних, ми побачимо, що трудно вишукати де в світі гіршого стану. Преса українська не існує по законах російських, і українці повинні годуватися пресою московською. Які з цього економічні наслідки?

Від московської преси годується москаль-репортер, москаль-журналіст, москаль-підприємець, москаль робітник-друкар.

Петербург і Москва продають і видають на свою територію і на всю Україну.

В українських містах: Києві, Харкові, Одесі, Полтаві і інших приблуди-москалі заснували теж часописі і різні видавництва, годуючися від українців-читачів; численний 25-мільйоновий народ на десятки мільйонів уживає московської преси. Те ж саме можна сказати і про літературу. Необхідність преси взагалі при сучаснім капіталістичнім устрої і брак української дає великі доходи видавничим підприємствам московським з території українського народу. Але що мають українці за те, що годують сотні-тисячі московської інтелігенції і робітників? Чи, може, в московських часописях порушуються які питання великої ваги і значення для українського народу? Чи, може, вишукуються засоби до порятування його з безвиглядного становища на самім споді?!.

Смішно сподіватися таких гарних речей від чужинців, що користають зі своєї сили, а не права! Уся преса московська наповнена отрутою, оманою, подуренням, а іноді іронією, шовіністичним глумом, кепкуванням і реготом над «хохлами» (часописи: «Наблюдатель» «Новое время» «Южный край» «СвЪтъ» і т. і.).

* * *

Яких наслідків треба нам сподіватися, коли буде українська преса і література? — Від української преси і літератури годуватиметься український інтелігент, український літерат, український репортер, підприємець і робіт-ник-друкар; українська інтелігенція одразу стане на твердий економічний ґрунт; вона годуватиметься від свого народу, служачи йому, відповідаючи на його духовні, культурні і економічні запити. Тоді