Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Нам не потрібно вбивати тебе самим, — заревів патер. — Це зробить для нас Мітрас!

Статуя на вівтарі засвітилась.

Аннабет притиснула долоні до замурованих дверей за спиною. Це точно вихід. Вапняний розчин кришився, але ще був недостатньо слабким, щоб вона могла пробитись крізь нього однією тільки грубою силою.

Вона відчайдушно подивилась навколо — тріснута стеля, мозаїчна підлога, настінні малюнки й оздоблений різьбленням вівтар. Аннабет почала говорити, витягуючи з голови абстрактні висновки:

— Це марно. Мені все відомо. Ви випробовуєте новопосвячених вогнем, тому що смолоскип — символ Мітраса. Його інший символ — кинджал, тому випробування може бути клинком. Ви хочете вбити мене, як... е-е... Мітрас убив священного бика.

Усе це було цілковито навмання, але вівтар зображував Мітраса під час вбивства бика, тож Аннабет вирішила, що це безперечно важливо. Привиди завили і позатуляли вуха. Деякі почали ляскати себе по обличчю, наче хотіли прокинутись від жахливого сну.

— Велика матір знає! — вигукнув один. — Це неможливо!

«Не розглядай кімнату — і все вдасться», — наказала собі Аннабет, відчуваючи, як зростає її впевненість.

Вона люто поглянула на привида, який щойно говорив. У нього був значок з вороном на тозі — такий саме, як на підлозі біля її ніг.

— Ти лише ворон, — зневажливо промовила вона. — Це найнижчий сан. Помовч і дай мені поговорити з твоїм патером.

Привид упав ниць перед нею.

— Помилуй! Помилуй!

Патер, який стояв у ближній частині кімнати, тремтів — чи то від люті, чи то від страху, Аннабет гадки не мала. Капелюх священика коливався на його голові, наче стрілка на компасі.

— Воістину, тобі відомо багато. Твоя мудрість велика але тим більше у нас підстав тебе вбити. Ткачиха попередила нас, що ти прийдеш.

— Ткачиха... — Аннабет почала усвідомлювати, про кого говорить патер: створіння у темряві зі сну Персі, хранителька гробниці. — Ткачиха боїться мене. Вона не хоче, щоб я йшла за Знаком Афіни. Але ви пропустите мене.

— Ти повинна обрати ордалію! — наполіг патер. Вогонь або кинджал! Виживи — і тоді, можливо!

Аннабет поглянула на кістки своїх братів та сестер. «Невдачі попередників вкажуть тобі шлях».

Усі вони зробили вибір: вогонь або кинджал. Можливо, думали, що зможуть пройти ордалію. Але всі померли. Їй потрібен третій вибір.

Аннабет втупила очі у вівтарну статую, яка щосекунди палала дедалі яскравіше. Навіть стоячи на протилежному кінці кімнати, дівчина відчувала жар від неї. Інстинкти підказували їй зосередитись на кинджалі або смолоскипі, але вона спрямувала свої думки на п’єдестал. Чому його ноги застрягли у камені? Раптом Аннабет збагнула: Мітрас не застряг у камені. Він виходив з нього.

— Ані смолоскип, ані кинджал, — рішуче промовила Аннабет. — Існує третє випробовування — і я його витримаю.

— Третє? — невдоволено перепитав патер.

— Мітрас народився зі скелі, — промовила Аннабет, сподіваючись, що не помиляється. — Він вийшов з каменю дорослим чоловіком, тримаючи кинджал та смолоскип.

Крики та завивання підтвердили її слова.

— Великій матері все відомо! — закричав привид. — Це найбільша наша таємниця!

«Тоді, можливо, не варто було ставити статую на вівтар?» — подумала Аннабет, але була вдячна дурнуватим привидам чоловічої статі. Якби вони прийняли жінок у свій культ, можливо, отримали б трохи здорового глузду.

Аннабет театрально вказала на стіну, крізь яку потрапила всередину.

— Я народилась із каменю, так само, як Мітрас! Отже, я вже пройшла ордалію!

— Ба! Ти вийшла з дірки у стіні! — заперечив патер. — Це не одне й те саме.

Гаразд. Отже, патер, вочевидь, був не цілковитим телепнем, але Аннабет не втратила впевненості. Вона глянула на стелю. Усі деталі з’єдналися в її голові — у неї виник новий план.

— Я маю владу над усім камінням у світі. — Вона здійняла руки. — Я доведу, що моя сила більша за Мітрасову. Одним ударом я зруйную цю кімнату.

Привиди завили і з тремтінням поглянули на стелю, але Аннабет знала, що вони не бачать того, що бачить вона. Ці привиди були воїнами, а не архітекторами.

Діти Афіни мають багато навичок, і не тільки бойових. Аннабет роками вивчала архітектуру і бачила, що стародавня кімната знаходилася на межі обвалу. Усі тріщини на стелі сходилися в одному місці — у замковому камені в арці просто над її головою. Камінь ось-ось мав розвалитись. Це станеться, якщо вдало обрати час...

— Неможливо! — заволав патер. — Ткачиха щедро заплатила нам за вбивство кожної дитини Афіни, яка наважиться ступити в нашу святиню. Братерство ніколи не зраджувало своєму слову. Ми тебе не пропустимо.

— Отже, ви боїтесь моєї сили! — промовила Аннабет. — Визнаєте, що я здатна знищити вашу святиню!

Патер гнівно насупив брови, а потім збентежено поправив капелюх. Аннабет загнала його у глухий кут. Він не міг відмовитись від своїх слів. Це зробило б його боягузом в очах підлеглих.

— Роби, що хочеш, дитино Афіни, — зрештою промовив він. — Ніхто не здатен обвалити печеру Мітраса, тим паче одним ударом. І тим паче — дівча!

Аннабет зважила кинджал у руці.

Замковий камінь був зовсім близько. Вона легко могла влучити в нього, але водночас не мала права припуститися помилки.

Вихід позаду був замурований, але, в теорії, обвал кімнати мусив послабити зв’язок між цеглинами й обрушити стіну. Вона має встигнути прорватись назовні, перш ніж уся стеля опиниться на землі... якщо, авжеж, за цегляною стіною не суцільний шар землі... і якщо вистачить спритності, і сил, і везіння. Інакше на її місці з’явиться млинець з напівбога.

— Ну, хлопці,— промовила Аннабет. — Здається, ви обрали не того бога війни.

Вона кинула кинджал у замковий камінь. Бронзовий клинок розколов його так легко, наче кубик цукру. На мить запанувала цілковита тиша.

— Га! — почав зловтішатись патер. — Бачиш? Афіна тут безсила!

Але кімната затряслась. Повз усю стелю протягнулась розколина і дальня частина кімнати обвалилась, поховавши під уламками патера разом з вівтарем. Усі тріщини почали розширюватись. Цеглини повалились з арок. Привиди заверещали й кинулись навтьоки, але, здавалось, не могли пройти крізь стіни. Схоже, що вони були в’язнями цієї кімнати.

Аннабет повернулась та щосили навалилась на замурований прохід, і цеглини піддалися. За її спиною обвалилася печера Мітраса, а сама дівчина кинулась у темряву, усвідомлюючи, що падає.

XXXV Аннабет

Аннабет гадала, що