Читати книгу - "Ґоморра"

можна прослідкувати по місцевих звалищах та кар’єрах. Мені завжди подобалося їздити на своєму моторолері «веспа» повз звалища по сільських дорогах, зацементованих для того, щоби полегшити проїзд багатотонних вантажівок. У мене виникає відчуття, що я рухаюся поміж залишками цивілізації чи нашаруваннями комерційних операцій, об’їжджаючи піраміди виробів як віхи пройденого цивілізацією шляху; тут географія речей створює розмаїту і поліморфну мозаїку. Кожен шматок виробу і залишки від кожного виду діяльності насамкінець опиняються тут. Одного разу якийсь фермер орав нещодавно куплене ним поле в районі між Неаполем та Казертою, як раптом мотор трактора заглух, наче в тому місці земля виявилася незвично тугою. З-під плуга показалися якісь папірці. То були гроші Тисячі, десятки тисяч купюр. Фермер зістрибнув з трактора і почав знавісніло хапати здобич, заховану, вочевидь, якимось невідомим злодієм в результаті вдалого грабунку каси чи банку. Але виявилося, що то всього-на-всього вицвілі обрізки. Подрібнені гроші з італійського Центробанку, оберемки ветхих купюр, виведених з обігу. Храм італійської ліри опинився насамкінець під землею, і тепер покришені шматочки старих паперових грошей поволі насичували свинцем капустяне поле.

Побіля Вілларікки карабінери виявили ділянку землі, куди були скинуті рушники з сотень молочних ферм в Емілія-Романьї, Венето та Ломбардії: ці рушники використовувалися для чистки коров’ячого вимені. Робітники ферм мають постійно витирати коров’яче вим’я — два, три, чотири рази на день: кожного разу, коли до нього приєднують відсмоктувальні чашечки доїльної машини. Через ці машини у корів часто розвивається мастит та схожі хвороби, і з вимені починає виділятися гній та кров. Однак корови не мають права лікуватися і відпочивати. Тому їхні вим’я просто чистять кожні півгодини, щоби гній та кров не потрапляли в молоко і не псували його. Може, то була моя уява, а може, величезні купи жовтуватого паперу просто спотворили мої чуття, але мені здалося, що ці рушники відгонили кислим молоком. Річ у тім, що сміття, накопичуване десятиріччями, спотворило обрій, створило пагорби там, де їх раніш не було, виробило нові аромати та несподівано компенсувало горам і долам масу землі, втрачену через кар’єри. Якщо пройтися глибинкою Кампанії, то можна відчути запахи всього того, що виробляє промисловість. Коли я бачу землю, перемішану з відходами, цією отруйною артеріальною кров’ю фабрик усього регіону, то мені спадають на думку пластилінові кульки, що їх ліплять діти з усіх наявних кольорів. Десятиріччями мотлох і відходи з Мілана скидали поблизу Граццанізе, а сміття з міських сміттєвих баків та те, що змітали кожного ранку двірники на вулицях, перевозилося саме сюди. Вісімсот тонн відходів з провінції Мілан опиняються щодня в Німеччині, хоча загальне «виробництво» сміття складає тисячу триста тонн. П’ятсот тонн не потрапляють до офіційної звітності. Куди вони діваються — невідомо, але цілком можливо, що це сміття-привид розпорошують по всьому Півдню Італії. Серед шкідливих відходів, що отруюють землю, є й принтерний порошок — як виявилося під час операції під назвою «Madre Terra» («Мати-Земля»), проведеної під керівництвом прокуратури міста Санта-Марія-Капуа-Ветере. Вночі вантажівки, що офіційно перевозять перегній та добрива, скидали принтерний порошок з офісів Ломбардії та Тоскани в Кастельвольтурно, Віллі-Літерно і Сан-Таммаро. Кожного разу, коли йшов дощ, повітря наповнювалося густим ядучим запахом: це означає, що земля насичена шестивалентним хромом. Якщо його вдихнути, то він потрапляє в червоні кров’яні тільця й волосся і призводить до язв, захворювань нирок та верхніх дихальних шляхів, а також до раку легенів.

Кожен квадратний фут землі містить власний різновид сміття. Один мій приятель-дантист якось розповів мені, що група хлопців принесла йому якісь черепи. Справжні людські черепи. Вони хотіли, щоб він почистив тим черепам зуби. Наче маленький Гамлет, кожен хлопець тримав в одній руці череп, а в другій — гроші, щоб заплатити за роботу дантисту. Мій приятель вигнав їх зі свого кабінету, а потім, схвильований, заскочив до мене. «Де вони в біса дістали ті черепи? Де вони їх знаходять?» В його уяві вже виникали апокаліптичні сцени, сатанинські ритуали, хлопці, що проходять обряд посвячення на мові Вельзевула. Я ж просто розсміявся. Колись я їхав через Санта-Марія-Капуа-Ветере на своєму моторолері і пробив колесо: наскочив на гостру палицю. Спочатку мені здалося, що то — стегнова кістка буйвола, але вона була надто замалою. Бо то була людська стегнова кістка. На кладовищах періодично проводяться ексгумації та вивезення тих, кого молоді копачі могил називають супермерцями, тобто тих, кого поховали понад сорок років тому. Вважається, що директори кладовищ викликають спеціальні фірми, щоб ті утилізували кістяки, домовини та всю решту — включно з лампадами, встановленими на знак вдячності святим. Але послуги цих фірм обходяться дорого, тому директори платять гроші гробокопачам, щоб ті скидали все гамузом на вантажівку: землю, трухляві домовини та кістки. Таким чином, прапращури і пращури, предки і батьки, невідомо чиї і невідомо звідки, почали накопичуватися в сільській місцевості Казерти. В лютому 2006 року казертський NAS — спеціальний підрозділ карабінерів, відповідальний за відстеження фальсифікованих продуктів харчування та захист громадського здоров’я, — виявив, що в Санта-Марія-Капуа-Ветере накопичилося так багато мерців, що місцеві мешканці побожно хрестилися, наче проходячи повз кладовище. Малі хлопці, поцупивши у матерів кухонні гумові рукавички, викопували руками та ложками черепи та непошкоджені грудні клітки. На барахолці скупники дають по сто євро за череп з відбіленими зубами. А непошкоджену грудну клітку можна загнати й за триста євро. Гомілки ж, стегна та передпліччя попитом не користуються. Кисті руки пішли б за високу ціну, але в ґрунті вони швидко зогнивають. Черепи з почорнілими зубами коштують п’ятдесят євро. Але попит на них слабкий. Втім, потенційних покупців відлякує не сама ідея смерті, а огидний вигляд зубів із зруйнованою емаллю.

Клани примудряються тягнути з півночі на південь усе, що тільки можна. Єпископ міста Ноли назвав південь Італії нелегальним звалищем багатої індустріалізованої півночі. Сюди привозять окалину, що утворюється після термообробки алюмінію; пил, накопичений фільтрами металообробних та сталеплавильних підприємств; відходи теплоелектростанцій та сміттєспалювальних установок; відходи виробництва фарб; рідини, заражені важкими металами; азбест; забруднений ґрунт після землеочисних робіт (яким потім забруднюють інші, ще чисті землі); токсичні відходи зі старих нафтопереробних компаній, таких як Enichem з Пріоло; відстояну гущу зі шкіряних фабрик біля Санта-Кроче-сулль-Арно; а також осад з очисних установок, що належать, головним чином, муніципальним компаніям Венеції та Форлі.

Великі та малі компанії, охочі якомога дешевше позбутися матеріалу, з якого вони вже не можуть видобути нічого, окрім великих витрат на законну утилізацію, є першою стадією незаконної утилізації. Потім ідуть власники складських приміщень, які «хімічать» з документами і забирають відходи;