BooksUkraine.com » Фентезі » Непрохані 📚 - Українською

Читати книгу - "Непрохані"

129
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Непрохані" автора Майкл Маршалл Сміт. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 117
Перейти на сторінку:
голосом озвалася Рейчел, впираючи руки в боки. — Ми вже награлися. Не знаю, що з тобою не так, але я викликаю поліції. Справді викликаю.

Дівчинка підняла ножа і притулила його вістря до власного горла.

— Ні, не викликаєш, — заперечила вона.

— А от і помиляєшся. Геть з мого дому.

— Не змушуй мене цього робити, — сказала дівчинка. Тепер вістря ножа помітно впиралося в шкіру в неї на горлі.

— Що ти…

— Хочеш, аби поліція побачила оце?

— Слухай…

На очі дитині раптом набігли сльози. Вона трохи підштовхнула ніж, і на вістрі, що торкалося її шкіри, з’явилася темна крапля. Рейчел бачила, як напружується рука дитини, готуючись устромити ніж у плоть. І розуміла, що вона не зупиниться.

— Будь ласка, — попросила дівчинка. Її голос був тихий, наляканий, зовсім не такий, як усього лише мить тому. — Допоможіть мені. Це не я роблю.

— Господи Ісусе, — швидко промовила Рейчел, виставляючи руки перед собою. — Гаразд. Ти перемогла. Просто… не роби цього.

Дівчинка зробила крок уперед. Вона опинилася на світлі й на мить видалася не такою божевільною. Ніби той ніж опинився в її руці випадково — мама відвернулася, коли вони разом щось готували, — і його зараз заберуть.

— Обіцяєте?

— Та ще б пак обіцяю, — видихнула Рейчел.

Дитина повільно відняла ножа від горла. Несміливо усміхнулася. Усмішка в неї була приємна, і Рейчел дозволила собі трохи розслабитися. Дитина з такою усмішкою не може бути такою вже поганою. Не мусить.

— Гаразд, — промовила вона спокійним, приязним тоном. — От ми й заспокоїлися. Не скажеш, як тебе звати?

Дівчинка перемінилася лицем.

— А навіщо вам?

— А як же мені до тебе звертатися, сонечко? Мене от звати Рейчел. Бачиш? Нічого складного.

Дитина тепер тримала ножа недбало, ніби й забула про нього.

— А я Медисон, — сказала вона. — Здебільшого.

— Чудово, — усміхнулася Рейчел. — Красиве ім’я. Медисон і Рейчел. Будемо дружити?

Дівчинка трохи помовчала, завмерши. Потім зморгнула.

— Мені твоє ім’я було відоме й так, — сказала вона.

І знову всміхнулася, але щось змінилося. Ніби дівчинка — її обличчя, тіло, одяг — раптом стала неважливою. Тільки вираз її очей мав сенс і значення. У Рейчел усе перевернулося всередині. Вона хотіла відвернутися, але не змогла.

— Час, — промовила дівчинка, оглядаючи Рейчел з ніг до голови, — жорстокий. Ти була просто ідеальна, якраз мені до смаку. Віриш чи ні, але то була майже закоханість. Ох. Що було, те загуло. Зрозумій дещо, вже зовсім не крихітко Рейчел. Ти надто доросла, дружити нам не судилося, а коли ти й була б мені подругою, порізати тебе мені б це не завадило. Тому найкраще тобі буде робити те, що я звелю.

Рейчел кивнула. Як іще тут бути, вона не знала.

— Добре, — сказала дівчинка. — А тепер ми зробимо один телефонний дзвінок. Тобі він буде цікавий. Принаймні повчальний.

За ніж дівчинка знову трималася міцно. Помітивши це, Рейчел відволіклася і тому не побачила, як друга рука дівчинки підлетіла до її голови.

— Чудово! — весело вигукнула Медисон, коли Рейчел непритомною впала на підлогу. — А тепер час дізнатися, наскільки сильно могутній Тодд Крейн любить свою донечку.

Розділ 33

Це все вже було. Багато разів я програвав подумки цю сцену, але то було зовсім не те, що бачити все насправді.

Я в Лос-Анджелесі. Сиджу в поламаному кріслі, у темряві, оточений запахами, що полишили інші люди. Чекаю на двох чоловіків, чиї особи я встановив за допомогою… мабуть, чогось на взір розслідування, хоча детективом мені не бути. Чоловіків, які бували у будинках, котрі їм не належали, де крали, принаймні двічі ґвалтували і один раз убили. Я вже вважаю на той момент, що бути людиною — це значить бути соціальною твариною, і якщо хтось не розуміє, що не можна вдиратися в чужі будинки без дозволу, то він нехай і гомо сапієнс, але все-таки не людина.

Я свідомий того, що скоюю нині такий самий злочин, як і вони, і як ті, хто убив мого батька — за сотні миль і багато років від поточної миті. Я не маю права перебувати в цьому будинку. Я маю бути вдома, з Емі, яка геть розбита і потребує моєї підтримки. Але я тут. Я не можу зарадити її горю чи своєму власному, я вже пробував — і не зміг. Тому я сиджу в цій руїні в глибині каньйону, без вікон і без повітря. Що ж саме я тут роблю? Збираюся арештувати двох чоловіків, чиї особи мені відомі,— чи схопити двох незнайомців з далекого минулого, про яких нічого не знаю і яких не схоплю ніколи?

Я не замислююся про це. Замислитися — значить пригадати обличчя медсестри, яка надто довго дивилася на екран апарата УЗД, а потім покликала старшу. Пригадати, як моя дружина повільно ходить по будинку, марно чекаючи на те, що та істота покине її тіло. Пригадати, нарешті, той дрібний пил, який жбурнув мені просто в обличчя вітер на пірсі в Санта-Моніці — всього лише два дні тому, — так ніби цілий світ вирішив запевнити мене в тому, що ніколи, ніколи я не буду вільний від цих подій. Те, що вийшло з Емі, було кремоване, було розвіяне — то був не він. Наш син так і не побачив зовнішнього світу. Він залишився всередині та

1 ... 88 89 90 ... 117
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непрохані», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непрохані"