Читати книгу - "Повзе змія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Автор і ведуча Олена Суржа.
З дитинства Баглай пам'ятав не так багато вражень. Але одне чомусь виявилося для нього надто сильним. Тоді стояло літо, в Миколаєві літо завжди пекуче, особливо його середина. Зими, справжньої зими з кучугурами снігу, як на картинках чи по телеку, там на його пам'яті ніколи не було. І Богдан радів із цього, бо знав — зимою холодно та морозно, а він любив тепло, навіть спеку, тому не дуже потерпав від неї. Адже ніхто не заборонить купатися на лимані. Більше того — батько сам візьме його за руку, і вони підуть на пляж, обов'язково пішки, дорогою батько купить морозива на розі, і якщо Даня поводився добре, то він матиме право вибрати солодку мрію і тицьнути пальцем. Тоді, коли він ще ходив із батьком на лиман, великого вибору морозива не було, але все одно приємно тицьнути пальцем у те, що сподобалося, і отримати вподобане негайно, не відходячи далеко від каси.
Отже, спекотне літо. Сама його середина. Вони вже проминули два квартали від їхньої вулиці. До кіоску з морозивом лишалися трамвайні рейки — такий орієнтир визначив для себе десятирічний Даня. Спочатку — просто поворот на сусідню вулицю, далі — кіоск із написом «Хліб» біля наступного повороту, потім — широка вулиця, яку перетинають дві пари трамвайних рейок і де слід особливо міцно тримати батька за руку, прохід через двори, де на лавочках постійно сидять дідусі чи бабусі, і нарешті — усміхнена тітонька у віконечку кіоску з написом «Морозиво». Праворуч трамвая не було, ліворуч він торохкотів ще далеченько, тому батько та син переходили дорогу, не дуже поспішаючи. Їх обігнала якась дівчинка на велосипеді. Вона, на відміну від пішоходів, квапилася, до того ж не розрахувала своїх можливостей і з усього розгону в’їхала переднім колесом у тротуарний бордюр. Богдан досі, згадуючи час від часу той день і той випадок, переконаний: хлопець неодмінно подолав би перешкоду. Дівчинка впала разом із велосипедом просто на дорогу, причому так незграбно, що опинилася під велосипедом.
Дівчаткам треба допомагати. Так сказав батько, коли вони порівнялися з нещасною, і пустив синову руку. Богдан підбіг до потерпілої, взявся за велосипедне кермо, аби підняти його, другу руку простягнув дівчинці, щиро сподіваючись, що вона за неї вхопиться. Вони можуть навіть подружити після цього — промайнуло в його голові. Не просто подружити, а піти зараз і з’їсти по морозиву. Пригостить, звичайно, добрий тато…
А-а-а-а!
Крик, пронизливий дівчачий вереск різонув Богдана по вухах. Дівчинка кричала, заглушаючи собою навіть гуркіт трамвая, що саме проїжджав повз них. Знаючи, наскільки тонкосльозі ці дівчиська, хлопчик Богдан списав репетування на біль у забитому коліні чи подряпаному лікті, тому не випустив керма. До них уже підходив батько, надійний дорослий батько…
Те, що відбулося потім менш як за хвилину, лише згодом склалося в Богдановій голові в один великий пазл. Тоді він не мав змоги аналізувати прикрі події. Отже, дівчинка лежала в пилюці біля самої бровки тротуару, з голого гострого ліктя справді цебеніла кров, над нею стояв він, не випускаючи з рук велосипеда, котрим привалило дівчинку. Поруч височів його батько у спортивних штанях, чорній майці, з татуюванням на плечі — з цицькатою русалкою, котра стискала в руці ножа, він нещодавно повернувся після першої ходки. Щоправда, Богдан не знав тоді такого терміну, просто спочатку тато був, потім кудись зник на кілька років, не так давно повернувся, а з підслуханих розмов між мамою, бабусею та сусідками хлопчик здогадався: батько сидів у тюрмі. Чомусь це не лякало Богдана. Пишатися, зрештою, теж не було чим. У ті часи перебування в тюрмі він сприймав лише як довгу відлучку, на зразок тривалого лікування в лікарні. Але, виявляється, інші так не вважали. На крик дівчинки з найближчого двору вибіг чоловік у таких самих спортивках та білій футболці. Побачив описану картину — і кинувся до дівчинки. Перше, що він зробив — відважив Богданові щедрого запотиличника.
Він виявився батьком дівчинки. Та з'ясувалося це лише після того, як хтось із перехожих викликав із найближчого телефону-автомата міліцію і наряд розборонив чоловіків, котрі зчепилися в бійці просто на тротуарі. Далі сталося таке: Богданів батько пояснив міліціонерам, що не стерпить, коли ні за що ні про що серед білого дня луплять його сина. Батько дівчинки, своєю чергою, переконував міліцію в злих намірах хлопчика та його батька стосовно його доньки. Дівчинка, розмазуючи бруд по щоках, сказала: хлопчик хотів забрати в неї велосипед. Свідки підтвердили — справді, щойно вона впала, хлопчик кинувся до неї і почав тягнути велосипед до себе, а його батько, оцей, з наколками на тілі, стояв поруч і підмовляв. Заперечень хлопчика ніхто не слухав. Дівчинці дозволили йти додому, а Богданового батька та батька велосипедистки завели до найближчого відділення міліції. Там звільненого рік тому з колонії суворого режиму Баглая-старшого добре знали. Він стояв на обліку, бо звільнили його достроково за зразкову поведінку. Та, мабуть, погарячкували. Хлопчика в міліцію, звичайно, ніхто не забирав, він сам не хотів пускати батькової руки. Тому сидів у коридорі на жорсткому стільці, поки в кабінеті складали протокол.
Інцидент був дрібний. Богданів батько на рівному місці отримав десять діб за хуліганство та бійку. Згодом Богдан зрозумів — менти не сприйняли серйозно спроби викрадення велосипеда в маленької дівчинки. Але бійку почав саме раніше судимий Баглай, тому профілактичну роботу з ним провести не завадить. Десять днів батько розганяв мітлою пилюку та сміття на міському базарі, потім повернувся додому, і прогулянки на лиман надовго припинилися. Вдруге батько сів не відразу, спливло півтора року. За цей час дитячі почуття до рідного тата змінилися. Богдан сприймав його якось відсторонено, зате вже тоді почав визначати для себе категорії людей, яким не варто довіряти і яких при кожному зручному випадку слід пошивати в дурні або й радикальніший варіант — знищувати.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повзе змія», після закриття браузера.