Читати книгу - "Загублений світ"

15 миль на годину. Швидкість все ще падає.

— Він вже виліз, — сказав Левін ззаду. Він клацнув замком на клітці.

— Викинь клітку геть, — сказав Торн. Клітка покотилася вниз, підстрибуючи на схилі.

Десять миль на годину.

Здавалося, ніби машина повзе. А потім, коли вони подолали підйом і почали спускатися вниз, швидкість стала зростати. Дванадцять миль на годину. П'ятнадцять. Двадцять. Він входив у повороти, намагаючись не тиснути на гальма.

— Ми ніколи не доберемося до трейлера! — щосили кричав Левін, вирячивши очі зі страху.

— Я знаю. — Торн вже бачив зліва трейлер, але їх відділяв від нього невеличкий підйом на дорозі. Туди вони вже не доберуться. Але попереду дорога роздвоювалася, спускаючись вправо, в бік лабораторії. А там, наскільки він пам'ятав, був лише спуск.

Торн звернув праворуч, вбік від трейлера.

Він побачив великий дах лабораторії, пласку поверхню, куди падало місячне світло. Торн проїхав повз лабораторію, спускаючись у бік робочого селища. Він побачив справа будинок управителя, а попереду крамничку при заправці, перед якою стояли бензинові насоси. Чи є хоч якийсь шанс, що там ще залишився бензин?

— Дивіться! — сказав Левін, показуючи назад. — Дивіться!

Торн озирнувся через плече і побачив, що раптори відступили, припинивши бігти за ними. Стоячи неподалік від лабораторії, вони, здавалося, чомусь вагалися.

— Вони більше не женуться за нами! — крикнув Левін.

— Ага, — сказав Торн. — Але де Сара?

Позаду ніде не було видно Сариного мотоцикла.

Трейлер

Сара Гардінг повернула кермо, і мотоцикл помчав уперед, виїхавши на невеличкий підйом на дорозі. Вона піднялася і знову спустилася вниз, прямуючи до трейлера. За ними з Келлі з гарчанням бігли четверо рапторів. Вона додала газу, намагаючись відірватися від них хоча б на кілька дорогоцінних ярдів, бо їм потрібне було бодай невеличке випередження.

Вона відкинулася назад і крикнула Келлі:

— Добре! Це має відбуватися швидко!

— Що? — спитала Келлі.

— Коли ми під’їдемо до трейлера, зістрибуй і біжи. Не чекай на мене. Зрозуміла?

Келлі напружено кивнула.

— Що б не трапилося, не чекай на мене!

— Добре.

Гардінг з гуркотом під’їхала до трейлера і різко загальмувала. Мотоцикл занесло на мокрій траві, він вдарився об металеву обшивку. Але Келлі вже зіскочила з нього і, підбігши до дверей, заскочила у трейлер. Сара хотіла закотити мотоцикл всередину, але побачила, що раптори занадто близько. Вона штовхнула до них мотоцикл і одним рухом підскочила вгору, приземлилася на спину біля дверей трейлера і залетіла всередину. Потім швидко підвелася і зачинила двері,— якраз у той момент, коли на них кинувся перший з рапторів.

Усередині темного трейлера вона тримала двері, тоді як тварини гупали, намагаючись потрапити всередину. Вона намагалася намацати замок, але ніяк не могла його знайти.

— Іяне, ці двері зачиняються?

У темряві почувся сонний голос Малкольма:

— Життя — це кристал, — сказав він.

— Іяне, спробуй зосередитися.

Потім до неї підійшла Келлі і теж почала рухати руками вгору і вниз, шукаючи замок. Раптори гупали в двері. За деякий час вона сказала:

— Це тут. На підлозі.— Гардінг почула металеве клацання і відійшла.

Келлі простягнула їй руку. Зовні гупали та гарчали раптори.

— Все буде добре, — підбадьорливо сказала Гардінг.

Вона підійшла до Малкольма, який все ще лежав на столі.

Раптори кидалися на вікно і клацали зубами поруч з його головою, намагаючись схопити скло пазурами. Малкольм спокійно спостерігав за ними.

— Галасливі покидьки, чи не так? — Біля нього лежала відкрита аптечка, а на кушетці — шприц. Мабуть, він сам зробив собі ще одну ін’єкцію.

Раптори надворі перестали стрибати на скло. Сара почула скрегіт металу з боку дверей, а потім побачила, як раптори відтягують мотоцикл подалі від трейлера. Вони стрибали по ньому, казячись від люті. Це триватиме недовго — доки вони не проколють шини.

— Іяне, — сказала вона. — Ми мусимо діяти швидко.

— Я нікуди не поспішаю, — спокійно сказав він.

— Яка тут у вас є зброя? — спитала вона.

— Зброя… ой… я не знаю, — зітхнув він. — Навіщо тобі зброя?

— Іяне, будь ласка.

— Ти так швидко говориш, — сказав він. — Знаєш, Capo, тобі справді потрібно спробувати розслабитися.

У темному трейлері Келлі охопив переляк, але те, як Сара по-діловому говорила про зброю, її підбадьорило. Келлі почала розуміти, що Сара не дозволить, щоб її щось зупинило, вона просто піде і зробить свою справу. У цьому бажанні рухатися вперед, не дозволяючи себе нікому зупинити, у цій вірі в те, що ти можеш зробити те, чого прагнеш, було щось, що здавалося їй вартим наслідування.

Келлі прислухалася до голосу доктора Малкольма і зрозуміла, що від нього не буде ніякої допомоги. Він накачався ліками і йому все одно. І Сара не так добре знала трейлер, як Келлі, яка облазила його весь у пошуках їжі. Вона, здається, дещо запам’ятала…

Вона швидко відчиняла шухляди у темряві. Примружувалася, намагаючись бодай щось роздивитися. Вона була впевнена, що запам’ятала один ящик, де лежав пакет, що був позначений черепом та кістками. Там може бути якась зброя, подумала вона.

Вона чула голос Сари:

— Іяне, спробуй подумати.

І відповідь Малкольма:

— О, я думав, Capo. В мене були такі чудові думки. Знаєш, усі ці кістяки біля гнізда рапторів являють собою чудовий приклад…

— Не зараз, Іяне.

Келлі обшукувала шухляди, залишаючи їх відчиненими, щоб не лізти туди вдруге. Вона рухалася до низу трейлера, а потім намацала рукою грубий брезент. Вона нахилилася вперед. Так, це воно.

Келлі витягнула квадратний брезентовий пакет, що виявився напрочуд важким і сказала:

— Capo, подивися.

Сара Гардінг піднесла пакет до вікна, крізь яке пробивалося місячне світло. Вона розкрила його і глянула на вміст. Вона побачила три квадратні блоки, виготовлені з якоїсь речовини, схожої на каучук. І маленький срібний циліндр, схожий на невеличкий кисневий балон.

— Що це за штуки?

— Ми думали, що це хороша ідея, — відповів Малкольм. — Але я не впевнений, що це так. Річ у тім, що…

— Що це? — перервала вона його. Вона повинна змусити його зосередитися. Його розум блукає хтозна-де.

— Це несмертельні засоби, — відповів Малкольм. — «Регтайм бенд Олександра».[29] Ми хотіли мати…

— Що це? — сказала вона, тицьнувши йому під ніс один з блоків.

— Димова шашка. Те, що ти робиш — це…

— Просто дим? — сказала вона. — Вона просто створює димову завісу?

— Так, але…

— А це що таке? — сказала вона, піднявши срібний циліндр. На ньому був якийсь напис.

— Бомба