Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Як я вдячна цій дівчині за те, що в її питаннях немає минулого часу. Питання поставлене так, ніби він ще живий, без сумних ноток, скоріше з інтересом, як кажуть про добре знайому людину, якої зараз немає поруч.

- Ні, - я тяжко проковтнула, але постаралася говорити рівно. – Він подав заявку на посаду викладача у академії. Хоче спробувати свої сили.

- Це схоже на нього. Принаймні, як я пам'ятаю, - вона посміхається, згадуючи щось з минулого. – Він має до цього здібності. Особисто мене він багато чому навчив.

У цей момент Енді подивився на дружину з усією увагою, трохи насупився, але чоловіки відволікли його, і він повернувся до обговорення справ.

- Досі ревнує до Еліма, – Есма з усмішкою кивнула на чоловіка.

- Напевно, не тільки до нього, - я ненароком натякнула на Діена, навіть кинула на нього короткий погляд.

- Так, і до нього теж, - усміхається брюнетка. Її тепло передалося і мені, на душі стало трохи легше, спокійніше. - А ти, значить, знайшла свого?

- Так, - дивлюся на Дженарда із захопленням. Він у цей момент щось пояснює решті чоловіків. З Енді вже спілкуються по-дружньому, хоча недавно вони навіть не знали про те, що обидва маги.

- Я дуже рада за тебе. Пам'ятаю, якою ти була нещасливою, коли Калеан хотів видати тебе заміж за того страхопуда. Жах просто… як він міг таке допустити…

- Це було від безвиході... Я вже не в образі.

На цей раз на нас подивився Дженард. Ось як їм вдається і розмовляти між собою та підслуховувати, про що ми говоримо? Фіксують кожну репліку, ніби ми обговорюємо щось таке, що завжди приховували від чоловіків.

Хм… Цікаво, я щойно Дженарда прирівняла до законного чоловіка… Непогано звучить…

Тим часом чоловіча розмова вщухла. Вони дійшли згоди, детально продумали план, кожен взяв на себе певну роль.

- Елім повернеться? - Скориставшись паузою я поставила Дженарду головне запитання, решта мене мало турбує.

- Я зроблю все можливе, - відповідь звучала як обіцянка все виправити. - Ми відмінимо збір магів, а значить бою не буде, всі загиблі навіть не знатимуть про те, що сталося. І ви, мабуть, теж.

Дженард глянув на мене зі співчуттям. Він буде радий, якщо я ніколи не дізнаюся, що сьогодні пережила моя сім'я. Тільки недавно Сиріан сказав, що мені потрібно більше позитивних емоцій, жодних зайвих хвилювань. Тож з поглядом Дженарда я згодна. Буде краще, якщо я не дізнаюся про загибель Еліма, щоб картина, як його пронизує щось гостре, більше не з'являлася перед моїми очима, щоб її навіть не виникло в моїй голові.

- Мені потрібно кілька годин, щоб відновити сили, - Дженард сповістив усіх, що не збирається зараз пускати в хід план. Усі почали прощатися. Я прокрутила в голові, що ж ми робитимемо далі. Щоб відновити сили, нам потрібно залишитися наодинці, але як я зможу зараз розслабитися? Ні, це навряд чи вийде.

Несподіваний шум над лісом привернув увагу всіх, хто зібрався під куполом. Гілки дерев зашаріли, ніби були трохи обламані. Швидкий звук дав зрозуміти, що на нас щось падає. А наступної секунди поруч із контуром купола впав мертвий сірий вовк.

- Чорт! - Дженард кинувся до вбитої тварини. - Ні, Тор!

Мій чоловік схилився над бездиханним тілом, заплющив очі, опустив голову. Сам за межу купола не вийшов.

- Це твій вихованець? - Калеан спитав із співчуттям, на що Дженард кивнув, так само стоячи в похиленій позі.

- Вони послабили мене, щоб я не зміг нічого виправити.

- Але як вони знайшли його?

- Він жив у лісі зі звичайними вовками. Я ніколи не ховав Тора, точніше вважав, що найкраще ховати щось на виду… - Дженард взявся за груди, обличчя спотворила гримаса болю. – Мене залишають сили вихованця… Більше не можна чекати. Я зараз же переміщаюся в минуле.

Дженард підвівся, підійшов до мене, обіймає, притискає до себе, гладить по голові, шепоче на вухо ніжні слова, серед них повторюється: "Я скоро повернуся", а мене душать сльози. Я дуже розкисла. Від сильної Аліти не залишилося й сліду. Мене втомив біль втрати.

- Я майже не відчуваю твого запаху, - шепоче мені на вухо, ненаситно втягує повітря поруч із моїм волоссям, - але я його чудово пам'ятаю. Здається, у мене навіть твої трусики є в кишені, але я не відмовлюся ще від одних.

Я посміхнулася. І, недовго думаючи, перемістила білизну з себе прямо в кишеню Джена. Нехай потішиться в дорозі. Навіть із нюхом звичайної людини вловити запах трусиків, які я носила цього дня, буде нескладно.

- Мені страшно, - зізнаюся вперше в житті вголос.

- Не бійся, все буде добре. Ти ні про що не знатимеш. Завтра прокинемося в ліжку разом і вибиратимемо ім'я для нашої малечі, - Джен заглянув мені в очі, його власні наповнені теплом. Це вже не той злий звір, з яким я познайомилася нещодавно. Це добрий ведмідь, але доброту свою він виявляє лише до близьких та коханих.

===================

Будь ласка, підпишіться на мою сторінку на Букнет, щоб була мотивація викладати наступну книгу (до речі, вона про Еліма).