Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я прийшла до тями в яскраво освітленій кімнаті. Очі звикають до сонячних променів, я щуряюсь, відвертаюся від вікон. Розумію, що лежу на м'якому ліжку. Піднімаю голову над подушкою, озираюсь. Я одна. Від цього одразу легше. Сонце ллється у вікна, дивитись боляче. Я наповнена магією, отже, вже не неділя, день Місяця минув. Почуваюся зараз незвичайно, не можу зрозуміти в чому справа.
- Що-о-о? - Кричу в порожній кімнаті. - Хто мене роздягнув?!
Дійшло не відразу, але тепер розумію, чого не вистачає. Я в одній білизні. На щастя, я не вдягла вчора напівпрозоре мереживне. Його я бережу тільки для Енді. На мені простий бавовняний комплект. Все закрито, але все ж таки… Мене хтось роздягнув і поклав на ліжко. Сумніваюсь, що при цьому ще й не торкнувся у опуклих місцях.
Фу, бе, як погано це усвідомлювати.
- Старий збоченець! - кричу на весь голос, сама не знаю, чи почує мене хтось чи ні.
У двері постукали. Я не встигла схаменутися, як до кімнати увійшла мініатюрна жінка. У її руках таця з їжею.
- Доброго ранку, мадам, - з цими словами вона вклонилася. – Я – Феліта. Ваша помічниця. А це для вас сніданок.
- Дякую, - говорю насторожено.
Мила жінка поставила їжу поруч зі мною, по-господарськи зробила крок до вікна, відчинила його. У кімнату влетіло прохолодне повітря. Я вдихнула його з особливим задоволенням. Пахне чимось надзвичайно свіжим. Що це може бути? А ще вловлюю аромат їжі, яка парує поруч зі мною.
Поїла я із задоволенням. Дуже смачно, по-домашньому, ще й фруктів – повна тарілка. Щось екзотичне, розпізнати половину не змогла, але було смачно.
- Мадам, якщо вам щось потрібне, можете просто сказати вголос, я все принесу.
- Добре, - киваю спантеличено.
Що означає просто сказати вголос? Натяк, що кричати необов'язково – ага, зрозуміла. Помічниця, мабуть, із здібностями, а може у кімнаті камери та мікрофони? Озирнулася ще раз. Навряд, нічого подібного я не бачу. Виходить, будинок не без магії.
Чим це так пахне з вулиці? Виглядаю у вікно і ледве не ахаю від картини, що відкрилася. Метрів за двадцять від мене плещуться хвилі. Тепер розумію, який я почула шум, коли віконниці розкрилися. Це шумить море. А може, океан? Повітря просочене вологою свіжістю. Хочеться вдихати на повні груди.
- Феліто, а де мій одяг?
Двері відчинилися майже миттєво.
- Мадам, усі ваші речі у шафі. Прошу вас.
Помічниця відкрила стулки шафи, яка виявилася цілком чималою гардеробною. Всередині тьма одягу в різних кольорах. Вивішені у наростанні кольору. Від білого до темно-фіолетового, та нічого чорного.
- А мої речі де?
- Ось це все ваше, - жінка киває і знову кланяється.
- Сумка з речами була. Ви її не бачили?
- Хазяїн сказав, що ваші речі тут, - вона показує у бік гардеробу.
Дивлюся на вміст, милуюсь. Він думає, що я вдягну це рожеве непорозуміння? Тут що пухнасті єдинороги пробігали і це все впустили?
- Мені потрібні чорні речі! Або сірі!
- Мадам, хазяїн не наказав, - Феліта заперечливо хитає головою, дивиться на мене з неспокоєм.
- Хазяїн нехай іде у дупу!
Двері відчиняються, на порозі стоїть самовдоволений тип, тобто Діен. Оглядає мене з ніг до голови, зухвало посміхається.
- Як ти посмів мене роздягнути?!
Я все ще стою у своїй білизні, забувши прикритися. Він єхидно розтягує обличчя.
- Це не я, а твоя помічниця. Але я радий, що ти покликала мене. Огляну свої володіння із задоволенням. І щодо запрошення в дупу... Звичайно, люба, куди захочеш.
Стоїть у дверях, усміхається, задоволений, як слон. Так і захотілося жбурнути в нього чимось важким, але пам'ятаю слова Енді, проти нього магію використовувати не можна.
- Віддай мої речі! Я не вдягну це убожество!
Діен розвів руками багатозначно і вийшов. Цим він хотів сказати, що вибору я не маю. Добре хоч лишив мене одну. Не вистачало ще, щоб спостерігав, як я одягаюся. І так у білизні мене застав. Нахаба.
- І не смій входити до мене без стуку! - кричу навздогін, не знаючи почув він чи ні, але підозрюю, що так.
Знайшла в гардеробі безформну фіолетову сукню. Найтемніше з усього запропонованого. До нього ще додається пояс, щоб виділити талію, але я його не вдягну. Сукня у вигляді прямокутника до самих литок мені підходить. Нічого, що річ схожа на вечірню, мені аби приховати більше тіла. Не знаю, чи це має сенс, він уже й так оглянув свої… ні-ні, ніяких його володінь тут немає. Це моє тіло. Тільки моє. І дозволю його чіпати лише одному чоловікові.
Вийшла з кімнати, у коридорі так само ясно. Передчуваю, що виведе він мене прямо до «хазяїна». Вклонятися йому не збираюся, якщо що. Мені б Енді повідомити, що зі мною все в порядку. Поки що. Тільки свого телефону не спостерігаю.
- Мені треба подзвонити.
Діен стоїть у приміщенні, схожому на місцеву вітальню. Обстановка у гавайському стилі. Звичайно, на Гаваях я не була, але саме так я їх уявляю. Плетені меблі, екзотичні фрукти у вазі на столі, дивні квіти поряд, вікна в підлогу, а за ними пальми та відблиски морської гладі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.