Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

Вдивляюсь в Тетяну, намагаючись упіймати хоч натяк на нещирість, але вона здається абсолютно розслабленою та відкритою. Геть нічого не вказує на те, що її слова не є дійсністю, що геть збиває мене з пантелику.

Невже весь цей час я йшла хибним шляхом? Може, те, що я весь цей час вважала істинним спогадом, було нічим іншим, як грою свідомості та фантазією, що не мала жодного стосунку до реальності?

Геть розгублена, дещо хаотично прощаюсь з директоркою модельного агентства. На щастя, планування приміщення максимально просте, так що проблем з орієнтуванням не виникає та супроводу не потребується.

Та вже майже на виході з агентства чую з кухоньки розмову, яка просто не може не привернути увагу, оскільки обговорюють саме мою особистість. Зупиняюсь і вслухаюсь у діалог двійки моделей.

— Не здивуюсь, якщо її амнезія тупо виявиться піар-історією, щоб красиво виставити повернення в індустрію.

— До речі, реально може бути. Давай називати речі своїми іменами, без такої феєричної легенди навряд чи їй вдасться відновити свою позицію після повної відсутності протягом року. І чим вона тільки думала, коли щезла так надовго?

— Гадки не маю, але нам насправді від цього тільки краще — менша конкуренція, більше роботи.

Далі розмова переходить в інше русло, але я й так почула досить багато, проте нова інформація утворює справжню кашу в голові.

Слова дівчат аж ніяк не поєднуються з тим, що розповідала мені Тетяна, що геть збиває з пантелику. Не розумію, навіщо їй брехати, видаючи недостовірні дані, при цьому потураючи моїй відсутності на роботі, що не мало б відповідати її діловим інтересам.

Думки про це не полишають мене протягом цілого дня та заважають зосередитися на поточних питаннях. На щастя, протягом інших зустрічей поруч знаходяться батьки, які допомагають вести розмову та підказують, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації. Гадки не маю, що б робила, якби їх не було поруч.

~~~

— Я сьогодні страшенно втомилася, тому хочу лягти спати раніше, — кажу батькам одразу після вечері.

Зважаючи на насиченість цього дня, у них не виникає жодних запитань. Але насправді спати я не збираюсь. У планах у мене вивчення мережі в пошуках інформації про себе.

Знаю, що лікар просив так не робити, щоб не створювати штучних спогадів, але я не можу втриматися. Довкола надто багато незрозумілих загадок, і варіанту ігнорувати їх не існує.

Та виявляється, що я вела максимально закрите життя (хоч це і дивно, зважаючи на мою професію) і не мала жодної сторінки у соцмережах, що одразу ж перекреслює мої оптимістичні сподівання роздобути з мережі чимало цікавинок.

І коли я вже майже полишаю надію знайти хоч щось про себе, окрім згадок у профілях фотографів і компаній, з якими мені доводилося співпрацювати, несподівано знаходжу те, що, поза всякими сумнівами, може стати значущим проривом для розслідування.

На одному маленькому сайті з плітками про зірок рік тому опубліковано статтю про «таємний роман олігарха з молодою супермоделлю», до якого для підтвердження достовірності долучено кадри, зроблені пронирливими папараці під час вечері в дорогому ресторані, де за столом, схилившись одне до одного, сидить уже немолодий щокастий чоловік і я.

Спершу хочеться імпульсивно кинутися в заперечення судження про те, хто саме зображений на знімку, але кадр зроблено з такого ракурсу, що жодних сумнівів не може виникнути. Так, на фото знаходжусь саме я.

Контекст знімку викликає дуже багато запитань. Автор статті наполягає на тому, що папараці вдалося підловити нас на романтичному побаченні, проте в таку версію просто не хочеться вірити. Стосунки з настільки старшим за мене чоловіком здаються настільки неправильними та неприродними, що я не можу уявити жодні обставини, які змусили б мене піти на подібне.

Але оскільки інших зачіпок у мене немає, починаю шукати інформацію про Володимира Гордієвича. Цього разу мені щастить більше, оскільки при запиті в браузері одразу висвітлюється відповідна стаття у Вікіпедії, де надано вичерпну кількість інформації.

Опис його ранніх років сміливо пропускаю та переходжу до більш актуальної інформації, що стосується його особистого життя, оскільки цей аспект цікавить мене понад усе.

Одразу після випуску з університету Володимир Гордієвич одружився зі своєю однокурсницею Мариною, яка вже за кілька наступних років народила йому трьох дітей. Щоправда, довго їм не вдалося побути щасливою сім’єю, оскільки коли їхньому старшому нащадку було лише п’ять, жінка потрапила до смертельної автокатастрофи. Більше Володимир не одружувався, повністю зосередившись на роботі, що, у свою чергу, допомогло йому побудувати цілу бізнес-імперію.

До біографії також долучене свіжий знімок чоловіка з його дітьми на якомусь світському заході, яку миттєво захоплює мою увагу, оскільки одна особа на ньому виглядає ну дуже знайомо.

І справді, чим довше розглядаю дівчину на фото, тим більше переконуюсь, що сумнівів бути не може і це саме та людина, яку мені довелося зустріти в лікарні. Отже, та Діана є донькою того самого Володимира, з яким у мене начебто було побачення рік тому.

У те, що наше перебування в одному медичному закладі, просто неможливо повірити. Не варто навіть сумніватися, що в цьому є якийсь зв’язок. Щоправда, наразі мені так і не вдається його вловити.