Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це строге шанування звичаїв, ця благоговійна повага до влади і начальників, незважаючи на обмежені границі самої влади, ця цнотлива сором’язливість юнаків, ця душевність і благодушне безгнів’я стариків, ця щира гостинність, ця повага і майже благоговіння до людини, як представника образу Божого, це вірування, що жодна блага думка не зароджується в голові її без верховної волі вищої за нас істоти і що нічого не може вона зробити своїми власними силами, — словом, все, всяка найменша риса в «Одіссеї» говорить про внутрішнє бажання поета всіх поетів залишити древній людині живу і повну книгу законодавства в той час, коли ще не було ні законодавців, ні засновників порядків, коли ще ніякими громадянськими та писемними постановами не були визначені стосунки людей, коли люди ще багато чого не відали і навіть не передчували, і коли один тільки божественний старець усе бачив, чув, розумів і передчував, сліпець, позбавлений зору, властивого усім людям, і озброєний тим внутрішнім оком, якого не мають люди!
І як майстерно прихований весь труд багатолітніх обдумувань під простотою найбільш простодушнішого повістування! Здається, ніби зібравши весь люд в одну сім’ю і всівшись серед них сам, як дід серед онуків, готовий навіть з ними по-дитячому розважитись, веде він добродушну розповідь свою і тільки дбає про те, щоб не втомити нікого, не залякати недоречно довгим повчанням, але розвіяти й рознести його невидимо по всьому твору, щоби, граючись, набралися всі того, що дане не для іграшки людині, й непомітно б надихались тим, що знав він і бачив найкращого на своєму віку і у своєму віці. Можна було б уважати все за казку, що виливається без підготовки, якби при уважному розгляді вже потім не відкривалась дивовижна будова всього цілого й порізно кожної пісні. Які дурні німецькі розумники, що вигадали, буцімто Гомер — міф[23], а всі твори його — народні пісні та рапсодії!
Але розглянемо той вплив, який може призвести у нас «Одіссея» окремо на кожного. По-перше, вона подіє на літературну нашу братію, на авторів наших. Вона поверне багатьох до світла, провівши їх, як вправний лоцман, крізь сум’яття та імлу, нанесену невдатними, не зорганізованими ще письменниками. Вона знову нагадає нам усім, в якій безхитрісній простоті треба відтворювати природу, як прояснювати всяку думку до ясності майже відчутної, в якому врівноваженому спокої повинна виливатися мова наша. Вона знову дасть відчути всім нашим письменникам ту стару істину, яку вік ми повинні пам’ятати і яку завжди забуваємо, а саме: до тих пір не братися за перо, поки все в голові не встановиться в такій ясності й порядку, що навіть дитина в силах буде зрозуміти й утримати все в пам’яті. Ще більше, ніж на самих письменників, «Одіссея» подіє на тих, котрі їде готуються в письменники і, перебуваючи в гімназіях та університетах, бачать перед собою ще туманно й неясно своє майбутнє поприще. їх вона може навести з самого початку на пряму путь, позбавивши зайвого вештання кривими заулками, по яких натовклися добряче їхні попередники.
По-друге, «Одіссея» подіє на смак і на розвиток естетичного почуття. Вона освіжить критику. Критика втомилася і заплуталася від розборів загадкових творів новітньої літератури, з горя кинулася вбік і, ухилившись від питань літературних, верзе дурниці. З приводу «Одіссеї» може з’явитися багато істинно посутніх критик, тим більше що навряд чи є на світі другий твір, на який можна було б поглянути з багатьох боків, як на «Одіссею». Я певен, що пересуди, розбори, судження, зауваги та думки, нею викликані, лунатимуть у нас у журналах протягом багатьох років. Читачі не будуть від цього у збитку: критики не будуть нікчемні. їм доведеться багато перечитати, переглянути наново, пережити й передумати; пустий верхогляд не знайде навіть, що й сказати про «Одіссею».
По-третє, «Одіссея» своєю російською одежею, в яку облачив її Жуковський, може подіяти суттєво на очищення мови. Ще ні в кого з наших письменників, не тільки у Жуковського в усьому, що написав він досі, а й навіть у Пушкіна і Крилова, котрі незрівнянно точніші за нього на слова й вирази, не досягала такої повноти російська мова. Тут містились всі її вигини та звороти в усіх видозмінах. Безкінечно великі періоди, які у всякого іншого були б в’ялими, темними, і періоди стислі, короткі, які в іншого були б черствими, обрубаними, зробили б мову жорстокішою, в нього так по-братськи влягаються один біля одного, всі переходи й зустрічі протилежностей відбуваються в такій благозвучності, все так і зливається в одне, вивітрюючи важкий громізд усього цілого, що, здається, немовби зник зовсім всякий склад і лад мови: їх немає, як немає й самого перекладача. Замість нього стоїть перед очима, в усій своїй величі, старий Гомер, і чутні ті величаві, вічні слова, які не належать вустам якої-небудь людини, але яких доля вічно лунати у світі. Тут-то побачать наші письменники, з якою розумною обачливістю треба вживати слова й вирази, як всякому простому слову можна повернути його піднесене достоїнство умінням помістити його в належне місце, і як багато значить для такого твору, який призначається для загального вжитку і є твором геніальним, ця зовнішня благопристойність, це зовнішня обробка всього: тут найдрібніша смітинка помітна і всім кидається в очі. Жуковський порівнює доволі справедливо ці смітинки з папірцями, які стали б валятись у розкішно вбраній кімнаті, де все сяє ясністю дзеркала, починаючи зі стелі до паркету: кожен, хто увійде, перш за все побачить ці папірці, саме тому ж, чому б він їх зовсім не помітив у неприбраній, нечистій кімнаті.
По-четверте, «Одіссея» подіє в знаттєлюбному відношенні, як на зайнятих науками, так і на тих, хто не вчився ніякій науці, розповсюдивши живе знання давнього світу. Ні в якій історії не вичитаєш того, що відшукаєш у ній: від неї так і дихає часом минулим; древній чоловік, як живий, так і стоїть перед очима, ніби ще вчора його бачив і говорив з ним. Так його і бачиш в усіх його діях, в усі години дня: як готується він благоговійно до жертвопринесення, як бесідує статечно з гостем за бенкетною критерою[24], як одягається, як виходить на площу, як слухає старого, як повчає юнака; його дім, його колісниця, його спальня, найменші меблі в домі, від пересувних столів до ремінного засуву у дверях, — все перед очима, ще свіжіше, ніж у викопаній із землі Помпеї[25].
Нарешті,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.