Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Знущатися над драконом було приємно. Ніякі багатства від нього Оксані були не потрібні насправді. Нехай собі залишить, гад, мабуть хвостатий. Але зарплата, то святе, тому що тільки ідіоти працюють за ідею, коли працедавець — багатій. Співвласність на її погляд взагалі дурня якась. Бо вона повернеться додому, не потрібні їй ці казкові королівства. У неї є свої плани.

А артефакти… Оксана як уявила себе в рідному місці з якоюсь дорогою на вигляд цяцькою на шиї, аж смішно стало. Воно їй треба? Та її відразу пограбувати спробують, вона ж не якийсь шейх з купою охорони. А за сейф в банку платити треба. І продати ніяк. Взагалі, користі ніякої, суцільні проблеми.

Контракт склали швидко. Кирп при цьому так завзято сварився на Микаля, той у відповідь так дивився, що навряд її з тим контрактом обдурили, хоча дівчина половини слів не зрозуміла. Кіт від цього цирку отримував задоволення. Відьма все ще зображала статую, хоча магії дракона не піддалася. Можливо їй подобалося гарно стояти і зло дивитися. Інспектор теж стояв і навіть не дихав. Але його, як пояснив денник, впіймали в часову петлю і для нього повторюється і повторюється якась доля секунди. І щастя Микаля, що на будинок вже встигли накласти всі можливі екрани проти впливу сторонньої магії. Інакше поза межами будинку ось цю його магію вловили. І штраф на цей раз був би такий, що простіше заплатити денникам і якось перенести печеру разом з її скарбами. А денники за подібне беруть дуже багато.

Навіщо екрани на будинок? Так він же буде міжсвітовим. А в кожному світі свої закони, свій фон свій список дозволеного і недозвоненого. Ось так опинишся в якомусь світі без екранів і облізеш, а потім іще й лускою покриєшся, синенькою такою. Бо синій модний в цьому сезоні і русалки знову щось не те начарували. Морські русалки. Це вони настільки безголові. То чарують щось, то закохуються в кого попало, то випадково міста затоплюють.

Оксана послухала про русалок і вкотре зрозуміла, що не хоче працювати на дракона. Що це взагалі навіть близько не робота її мрії. Що краще вже по спеці до учнів, причому пішки і в інший кінець міста.

— Так, — задумливо сказав дракон, коли в контракт було вписано все, що вважав необхідним Кирп і всі присутні залишили на ньому магічний відтиск образа.

Навіть Оксана те зробила, хоча не зрозуміла як. Піднесла палець до паперу з дивними на вигляд значками, руку немов током трохи смикнуло, а в голові зашуміло. Але всі ці відчуття майже одразу пропали. А на тому місці, де вона доторкнулася, з’явився ще один значок, якась квіточка з трьома пелюстками і маленькими чи то листочками, чи краплями води навколо.

— Так, — повторився Микаль і подивився на всі боки. — Де ми точно стояли, коли я його впіймав?

І кивнув на інспектора.

— Може репетицію? — спитала Оксана, зрозумівши відразу дві речі. Перша — відьма недаремно з місця не зійшла, вона просто не хотіла потім те місце розшукувати. Друга — зараз доведеться розмовляти з соцпрацівником, точніше, інспектором, але яка різниця? — Хоч маленьку!

— Ти будеш фальшивити, краще вже так, зненацька. Твій страх якраз буде зрозумілий, — промуркотів кіт і тихенько пішов за спину інспектору, робити вигляд, що завжди там був. — Так-так, — сказав, гарно розлігшись. — Дракон, тебе він не бачив, ти теж іди сюди. Тільки стільці прибери. Гном, посунься трішки назад і ліворуч і лягай. Ти лежав. Та не так, на спині. І ногою смішно дригав. Дівчина, ти он туди, до тієї великої пательні. Вона твій погляд постійно притягувала, мабуть когось тріснути нею по голові бажаєш.

Микаль тихо фиркнув і стільці пропали. Оксана підійшла до пательні, котру примудрялася до цього не помічати. Кирп поміняв позу «нетверезий дядько спить на пляжі» на «я таки мрію якось знятися в еротичному журналі для жінок, вчуся лежати гарно».

— Та не так! — гримнув на нього кіт. — Руки розкинь, ноги теж. Одна дригається, а не обидві. І голова трішки вбік, в правий бік. Так, замри. Дівчина, крок назад, руку трішки вгору і здивування в очі.

— Яке ще здивування? — витріщилася Оксана. І варто було цій фразі відзвучати, як інспектор ожив і втупився в неї з величезним інтересом.

— … по книзі статуту… — продовжив промову, про яку дівчина давно забула.

— Я співвласник! — пискнула від несподіванки дівчина. — Але я тільки до меню маю відношення. Хочете, розповім як смакує імбирно-медовий квас?

— Статуту! — з натиском продовжив інспектор.

— Я не в курсі, це не до мене. А мохіто, безалкогольний, наприклад, там же головне лайми і м’ята, але і з ними переборщувати не можна. Ви до речі, знаєте, що таке борщ? Не знаєте, по вашому обличчю бачу. А іще іспектувати заклад з екзотичним меню прийшли, як не соромно. Так ось, борщ, то зовсім не суп з овочів! Борщ, то взагалі святе! А такі як ви його вареним салатом обзиваєте. Не соромно, га?!

Нещасний інспектор подивився на Кирпа, але той продовжував лежати і навіть позу не поміняв. Потім на відьму, але вона склала руки на під грудьми, задерла підборіддя і зображала неприступну богиню зваби, не інакше.

— Е, — нарешті знайшовся що сказати про борщ інспектор.

— Так ось, тут екзотичне меню. Як ви будете перевіряти його відповідність назвам, якщо не знаєте яке воно повинно бути, га? — несподівано для самої себе Оксана ступила на крок ближче до інспектора, той аж сіпнувся. — От як? А довіряти вашому смаку… а як вам смак малини на мінеральці не подобається, що, не готувати його?

— Що не готувати? — несміливо спитав заморочений інспектор і знову з надією подивився на гнома. Але той все ще валявся, а те, що посміхатися почав, так може йому щось приємне сниться.

— Та хоча б лимонад з малиною! — припечатала Оксана і навіщось подивилася на пательню.

— А можна я з іншими співвласниками порозмовляю? — спитав нещасний, розуміючи, що сьогодні не його день, а якщо ця навіжена нікуди не подінеться, то й завтра буде не його, й післязавтра… одне радує, ця робота ніколи йому особливо не подобалася.