Читати книгу - "Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura"

«Чому б не навчити мавп гарно співати? Оригінально ж і, впевнений, прибутково», — замислився Тім та натхненний ідеєю вискочив із підземного містечка. 

— Народ буде в захваті, коли губаті макаки заговорять! — раптом вголос виплеснув емоції хлопець. 

«Ні, їхній заливний голосок шокує будь-кого, а сам факт, що мавпи навчилися підбирати ноти, стане справжньою сенсацією», — тішився подумки кудрявець, не помічаючи перехожих. 

Проте його відмінному настрою дуже швидко настав кінець. 

— Гей, диваче, — жартівливо промовив чоловік з мавпочкою в червоній шубці на руках, — не розмовляють вони. Скільки не намагався навчити свою, марно. Зате ці дивовижні створіння дуже артистичні. 

Дресувальник ніжно погладив тваринку і додав: 

— Зробімо кілька незабутніх знімків! 

Тім прикипів очима до балакуна у шкіряному плащі та довгоносим фотоапаратом на шиї. 

— А може, ви не старалися? — сподіваючись отримати ствердну відповідь, із тривогою в голосі запитав випускник. 

І засмутився ще більше, коли чоловік відверто сказав: 

— Хлопче, якби ти знав, чого я тільки не робив: на голові стояв, танцював, бананами розкидався, кокосами поїв — і все марно. Ці макаки не хочуть розмовляти, тільки пищать від захоплення. А як же інакше, господар хіба що голяка не стрибав. Хоча ці створіння вельми фотогенічні. Зробімо кілька незабутніх знімків! Тим паче зараз фон для творчості просто шикарний. 

Намагаючись не відвертати уваги, Тім усе ж дозволив собі озирнутися. Він помітив, що Бессарабська площа стала ще цікавішою у вогнях яскравого світла нічної столиці, а будинки перетворилися немов на картинки глянцевого журналу. 

— Виходить, їх не можна навчити співати? — зітхнув хлопець, втрачаючи надію на успіх, здавалося, реальної справи, та схаменувся: — Зачекайте, причому тут танці, банани, кокоси та все інше? Певен, у таких справах потрібен науковий метод. 

— Ні, юначе, — заперечно закивав головою фотограф. — Цим макакам допоможе лише чаклунство. До речі, нумо швидше робити знімки, бо шикарний фон у мене за спиною не вічний. 

Тім зазирнув за спину балакуна і його осяяло. 

— Еврика, — пробурмотів естет, захоплений, ніби намальованим яскравими фарбами, Бессарабським ринком з обрамленим масивною архітектурою вітринним фасадом. — Я займатимуся оздобленням будівель. Наділятиму їх яскравим життям. Уся столиця засяє, як новорічна ялинка! 

— Ну ти, хлопче, і загнув, — аж свиснув фотограф. — Для цього треба бути Святим Миколаєм або чарівником. Боюся, на першого ти не схожий, а другим точно не є. Тому краще зробімо знімки! 

Безпардонні слова трохи струснули Тіма, повертаючи до реальності, яка ніби заговорила: «‎Думай, думай, чим збираєшся займатися».

— Так, не чарівник, — з досадою вимовив кудрявець. — Але якби був — багато б змінилося. Життя навколо покращилося. 

— Хм, — втрачаючи інтерес до незвичайного клієнта, показово хмикнув чоловік у плащі та сказав: — Мріяти — не шкідливо. Головне, не потонути в ілюзіях. Тепер йди, куди йшов. Нема бажання фотографуватися, так не заважай працювати. 

Господар маленької мавпочки знову заторохтів до перехожих. 

— Знімочок, знімочок! Підходьте, будь ласка, не пошкодуєте. 

— Любий, чому ні? — звернулася до свого хлопця дівчина з букетом квітів. 

За мить тваринка в червоній шубці вже вмощувалася на руках приголомшеної парочки. 

«Точно — йти, куди йшов, — подумки погодився Тім. — Бо проґавлю щось важливе. Адже в будинку з химерами на мене чекати не будуть». 

Кудрявець зірвався з місця і поспішив до пішохідного переходу, що з'єднував Бессарабську площу та вулицю Хрещатик.