Читати книгу - "Пиріг, Olha Alder"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Куди подівся свідок? — Інспектор патрульної поліції щойно поклав слухавку після розмови з детективом із відділу особливо тяжких злочинів.
— Здається, казав, що відлучиться до вбиральні, — бабуся Сон Хуна ламала руки. Вона довго плакала до, під час і після впізнання. У будинку на горі, оточеному лісом, сталося жорстоке вбивство, а власника маєтку знайшли холодним трупом.
Його батьки не схотіли з'явитися на впізнання, і, пославшись на зайнятість, повідомили, що прийдуть лише за офіційним викликом до відділку з адвокатами, щоб дати свідчення і підтвердити своє алібі на Гелловінську ніч.
— Але зараз він від’їжджає на вантажівці, — лейтенантка Кан вказала пальцем у вікно.
— А... — раптом мовила бабуся. — Здається, він кур'єр пошти. Вантажівка теж з логотипом... Його, напевно, терміново викликали, тому часу поговорити з нами в нього немає...
— Кан! — закричав інспектор Пек. — Свідок тікає! Негайно зупиніть його!
— Мені кидатися грудьми на вантажівку? — вона здивовано кліпнула.
— Та нехай тебе! — гаркнув він, вибігаючи з дому.
— Гей! Не ображайте мене! Наче ви самі зможете зупинити вантажівку, стрибнувши на неї! — Її голос тонув у його вухах, поки він витягував пістолет.
— Стій! Вас переслідує поліція! — кричав інспектор Пек. — Кому сказав стояти! — Він підняв руки й вистрілив у небо. Попереджувальний постріл був проігнорований. Тоді він спробував прицілитися. Схопившись міцніше за пістолет, інспектор Кан примружився. Його руки затремтіли, і він опустив їх униз.
Машина детективів відділу особливо тяжких злочинів в'їхала у двір маєтку, розминувшись із вантажівкою:
— Підозрюваний! Підозрюваний тікає! — махаючи руками, закричав інспектор Пек на весь голос. — Туди!!! — він вказав у напрямку, де зникла вантажівка.
Йонбом зняв маску. Трішки не встиг.
— Мартін-2, — Сон Хун майже з розпростертими обіймами підійшов до нього. — Я так радий бачити тебе знову. Хочеш приєднатися до когось, кому ти дуже сподобався? Ножем чик! — Він імітував удар кулаком у живіт Йонбома, якось схоже на те, як колов іншого, захищаючись у своєму коридорі. — Тут зібралися впливові люди, яким сподобалося твоє шоу. — Він обійняв його за плечі, поклавши свою важку руку. — Хочеш записатися на наступний рік?
Йонбому було байдуже. Хто ці люди, яке шоу і що там наступного року.
— Я прийшов за серветкою і телефоном Чон До-рака, — хрипко сказав він.
— Серветка? Яка серветка? — Сон Хун удавано насупився, а потім махнув рукою. — Завтра все приберуть, — підморгнув.
— А телефон? — глухо запитав Йонбом.
— І телефон, — легковажно відповів Сон Хун.
Йонбом глянув на стелю. У передпокої не було камер. Дивно, адже весь будинок ними напакований, а тут раптом — нічого.
Ніж, усе ще в крові До-рака, лежав у кишені штанів Йонбома. Він засунув руку всередину і ліниво сказав:
— Веди до своїх... гостей.
Сон Хун не відчував ні страху, ні занепокоєння. Він жив, покладаючись на впливових і багатих людей, вважаючи себе "божественно непорушним". Наївний. Перед судом зброї всі люди рівні.
Цього разу рух Йонбома був набагато точнішим. Здається, він влучив прямо в сонну артерію.
Сон Хун схопився за шию і став кашляти кров’ю. Похитнувся і майже впав, але Пак Йонбом схопився за його лікоть:
— Це тобі за До-рака. Ти вбив До-рака.
Не знаючи, де сліпа зона, а де її немає, Ёнбом поставив останнє запитання і витягнув ніж із шиї Сон Хуна:
— Не варто було давати мені ніж. — Він безумно всміхнувся.
Справді, складаний ніж він отримав від робота Джо-Джо перед початком гри. Тепер Йонбом носив його з собою, розмахуючи ним, ніби це іграшка, а не щось, що може відібрати життя.
Йонбом зайшов у кімнату з моніторами, на яких передавалися зображення з усіх камер. Він не мав ні флешки, ні біти, тому єдине, що залишалося — перерізати дроти: синій, червоний, чорний, білий... Він бурмотів собі під ніс.
Усе було під напругою, і він ризикував, але це було останнє запитання, яке він задав Сон Хуну, перш ніж витягнути ніж із його шиї, хоча той уже ледве міг відповідати.
У Йонбома не було плану. Він просто хотів помститися за смерть До-рака. Він був упевнений у тому, хто заподіяв біль його другові й хто зніс Дамоклів меч.
Це безсумнівно провина Сон Хуна. Безперечно його провина.
Техніки було багато, і, певно, таємних свідків, про яких говорив Сон Хун, теж.
Він усіх не зможе знайти й змусити мовчати. Тому йому спала на думку геніальна ідея — вивезти всю техніку звідси, а потім позбутися її.
На щастя, недалеко від підніжжя гори — депо великого поштового відділення. Йому потрібна лише вантажівка.
В передсвітанкових сутінках він вирішив не повертатися за будинок і не шукати серветку й телефон До-рака. Поки перший промінь сонця не зійшов, темрява згущалася і стало хоч око виколи.
Йонбом сів у машину. Йому потрібно буде ретельно прибратися, перш ніж міняти її на вантажівку. Він збирався залишити її на парковці біля пошти. Можливо, він її ніколи й не забере.
Він відкрив бардачок і взяв фотографію — вони з До-раком ходили на виставку котів. Усе це втратило сенс, адже До-рака вбили. Його вбив Сон Хун.
Йонбом склав фотографію навпіл і, розстебнувши куртку, поклав її до внутрішньої кишені.
Припаркувавшись неподалік стоянки вантажівок, він заглушив двигун і ретельно протер кермо, панель приладів, ручки, навіть сидіння, сподіваючись, що частинок його ДНК і ДНК До-рака не знайдуть, якщо авто виявлять.
Він прокрався на стоянку і вибрав вантажівку. Не надто велику, маневрову. Таку, яка зможе проїхати звивистою гірською дорогою.
Йонбом не вмів керувати вантажівкою, але й шукати лайфхаки в інтернеті у нього не було часу. Він просто сів за кермо.
На щастя, країна настільки безпечна, що багато хто залишав двері відчиненими, а ключі — в замку запалювання.
— Вибачте… — пробурмотів він, вириваючи відеореєстратор з проводами. Сьогодні йому щастило не загинути від техніки, з якою він поводився безжально.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пиріг, Olha Alder», після закриття браузера.