Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

«А це ідея! Якщо дівчисько справді займалася музикою, то ж десь навчалася цього ремесла. Популярний коледж міста – чом би й ні?!»

 Він так і не заїхав до Дани. Увесь шлях до цвинтаря сперечався сам із собою про те, що він ускладнює собі життя замість того, щоб чекати сигнал від Стефано. Що за божевільна ідея фікс, ніби з дівчиськом неодмінно трапилося лихо?! Може її смерть взагалі не пов'язана з тим, що збирається доручити йому покійний бос.

Якось після чергової зміни Монтей заїхав до боса та Абель сам, між іншим пригнічено зронив, що виною смерті Лі став клятий збіг обставин. Ще бос додав, що він цілком упевнений, що Монтей знаходиться на своєму місці та його дівчинка у надійних руках. Додому Монтей повернувся злий. Адже він отримав побічно відповідь, але вона не пояснювала геть нічого. «Покійниця у надійних руках? Звучить крипово!» Він почувався поідіотськи.

* * *

Наприкінці наступного тижня Монтей отримав довгоочікувані вихідні. Сорок вісім годин – крапля у морі для реалізації всіх планів. Спочатку він заїхав у гості до Дани, не з порожніми руками, купив їй улюблені білі хризантеми. Жінка зустріла блудного сина з пирогом та ягідним чаєм. Їли й гомоніли. Вона повідомила, що поїде у гості до сестри на початку грудня. Показала квиток на літак. Монтей, між іншим, повідомив їй про розлучення. Він не чекав від неї розуміння, що він не хоче прожити не те життя з не тією людиною, як і не чекав, що вона змириться і прийме його рішення. Монтей просто поставив її перед фактом, що в неї відтепер невістки немає. Жінка помітно засмутилася від почутого, але не здивувалася і не стала його переконувати, Сара, схоже, розпатякалася про це раніше, за що їй дякую. Якби Дана дізналася про розлучення вперше від нього, однозначно, розмова відбулася б по іншому сценарію.

Після матері Монтей залагодив справи по документах на їхній будинок із Сарою, який він їй залишив, а ввечері в барі нарешті зустрівся з друзями за келихом пива. Кутили хлопці до ночі, патякали про різне.

– У нашому полку прибуло. Як відчуття у ролі парубка?

– Політ нормальний, – посміхнувся другу Монтей. – Шкода, що давно цього не зробив. Так буде краще для нас, Сара знайде собі когось гідного її уваги.

– Звучить як тост! Тож вип’ємо за це!

Друзі цокнулися келихами пива в повітрі. Фоном грав джаз. Час линув повільно. Монтея злегка розморило від задухи у приміщенні та скупчення людей. Він поділився враженнями від роботи на нового боса.

– Справи в тебе непогані, але... Прямо скажу, старий, я не заздрю тобі. – Пава поплескав Монтея по плечу. – Кажуть працювати на Абеля все одно, що розвантажувати вагони з невидимим золотом. Обов'язки є, але робота якась ілюзорна.

– Зате він бабки вчасно платить! – приятель Джо не погодився з Павою. – Не секрет, що Абель любитель навантажувати специфічною роботою. Коню зрозуміло, що це перевірка! Ось пройдеш її вдало, Тео, і все в тебе налагодиться.

– Дуже вже неоднозначна перевірка, – розчаровано зітхнув Монтей.

– Бабки платить – то добре. Але все одно він потрапив у каламутну історію з покійницею. Ідіотська виходить перевірка – чергування ночами біля склепу, зникнення квітів, а потім вони ж на капоті твоєї тачки, натяки з візитівкою під двірником. Якась чортівня містична!

– Ти про онуку?.. – перепитав Джо Паву.

– Так, смерть цієї... – клацнув пальцями, перебираючи в голові варіанти імен, – як її там звали? Боже! Ім’ячко ще таке... Лі! – Пава подав сигнал офіціанту й він приніс добавки на всіх та закуску. – Про родину Буре́ ходять чутки недобрі. Абель, кажуть, демон. Може фокус із трояндами – це попередження, щоб Тео не пхав носа не у своє діло?!

– Та ну!.. – Джо недовірливо зігнув брови. – Кому вона потрібна?

– Вендету ніхто не скасовував. Буре́ гидкий. Ворогів у місті та поза його межами нажив купу.

– Чутки – чутками, ними сповнений світ, – втиснувся в суперечку друзів Монтей, – мені пташка на хвості принесла, що дівчина заснула і не прокинулася наступного дня.

– Братику, ну погодься, що молоді дівчата просто так не вмирають.

– А я про що! – кивнув Монтей. – Проб'ю про неї інфу: чим дихала, – роздавив кілька фісташок кулаком і з'їв, – босу головне, щоб я у склепі стирчав, а в чому сенс охорони – не каже.

– Звісно, й не скаже! Ти б йому ще відкрито натякнув про підозри.

– Я ще з розуму не вижив! – запив після смак горішків ковтком пива.

– Просто сумую за колишньою роботою, будні стали прісними.

Друзі не знали, як і чим Монтей насправді заробляв на життя та хто був його колишнім босом. Вони думали, що він займається продажем автівок. Про таємне завдання від Стефано, звичайно, Монтей теж тримав язик за зубами.

– Та на який ляд тобі ця онучка?! – обурювався Джо. – Яка різниця від чого вона простягла ноги, якщо тобі платять та робота не курна?

– Уяви собі, Джо, від нудьги!

– Коротше, Тео ... – Пава присунувся ближче і зашепотів, – хочеш дізнатися про дівку поїдь за адресою на візитівці. Здається то Садовий район, ну знаєш, там, де новобудови, навпроти гуртожитку коледжу, що охороняються.

– Це ті гуртожитки, що поряд із коледжем мистецтв?

– Так, саме вони.

– Можливо, там вона жила. – Тео висловив думку у слух. – Брала уроки у коледжі або навчалася.

– Ну ось, з'їзди на дозвіллі, а там гляди знайдеться людина, яка її знала. Світ – тісний, а світ знайомств – тим більше.

Друзі більше тему роботи не обговорювали. Наступного дня Монтей прокинувся після обіду у квартирі на кухонній софі, прийняв душ та зварив міцну каву. У голові після гулянки віяло порожнечею. Його хмільний погляд упав на пакет із двадцятьма сухими бутонами на столі. Побачене розбудило в ньому лють.

– Трясця! Знову... – він гучно поставив чашку, сів на табуретку, продовжуючи рвати поглядом пелюстки квітів. – Джо правий, скільки можна думати про покійницю? Ти ж ніколи її не бачив і не побачиш; ти ніколи не був з нею знайомий та й Стефано про племінницю не розповідав, щоб оплакувати її передчасну смерть! Отже, якого дідька ти перетворюєшся на одержимого ідеєю психа, Монтей, намагаючись з'ясувати причину її смерті?!