Читати книгу - "Осінній Страж, Анна Потій"

Майра навіть не встигла дійти до будинку своїх батьків, де жила й сестра з чоловіком та дітьми, як їй назустріч вибігла маленька Лора, побачивши тітоньку з вікна.

— Тітонько Майро, мені наснився такий страшний сон! Ти в ньому боролася зі злим духом. Він був дуже сильним, але ти перемогла та врятувала всіх від зла.

— Звичайно, крихітко, — Майра підхопила на руки Лору і міцно обійняла її, ховаючи сльози радості в світлих кучерях дівчинки. — Я ніколи б не дозволила злу перемогти.

Зі зникненням Осіннього Стража до всіх жителів повернулася енергія і наступного дня всі взяли участь у святкуванні Фестивалю Урожаю. Майра з Рейланом пішли зі свята раніше, їм хотілося провести трохи часу вдвох.

Приготувавши чай, Майра опустилася на ґанок поряд з Рейланом, поклавши голову йому на плече.

— Знаєш, Рейлане, мені здається, Осінній Страж не зник назавжди. Не думаю, що ми змогли його вбити. Ми лише вигнали його на якийсь час. Мине 100 років і він спробує знову повернутися. Потрібно зберегти знання про нього і передати наступним поколінням, щоб Осінній Страж більше не зміг відродитися і нашкодити людям.

— Звичайно, Майро, колись ти розкажеш про Осіннього Стража нашим дітям, а потім і онукам, а вони вже передадуть знання далі. Ми збережемо їх, щоб у наших нащадків було щасливе життя.

Майра підняла голову і подивилася на Рейлана. Він сказав «нашим дітям». Отже, вчора їй не здалося і Рейлан справді захищав її не як друг. Сонячні промені повільно йшли за обрій, забарвлюючи небо в теплі відтінки рожевого та золотого. На ґанку, де вони сиділи поруч, панувала тиша, що переривалася лише шепотінням вітерця. У повітрі витав аромат трав'яного чаю, який вони пили, але він тепер здавався другорядним, коли їхні погляди, що світилися коханням, зустрілися. В цей момент усе, що вони приховували одне від одного, раптом розтануло, як туман під теплими променями сонця. Серця билися в унісон, і страх, який колись сковував їх, розтанув, поступившись місцем сміливості.

Рейлан повільно нахилився ближче, його рука ніжно торкнулася щоки Майри. Вона заплющила очі, відчуваючи, як трепет охоплює її. У ту мить світ навколо Майри і Рейлана зник, залишився лише їхній зв'язок — щирий, хвилюючий момент, сповнений обіцянкою та надією. Промені сонця, що заходило, огортали їх, немов невидимий плед, підтверджуючи, що їхнє кохання нарешті здобуло свободу.

Сам того не чекаючи, Осінній Страж все ж таки приніс Майрі найважливіший дар: кохання. Борючись зі злом, Майра з Рейланом відкрили свої почуття і за одне це можна було подякувати духу. Колись вони обов'язково розкажуть своїм дітям, як розквітло їхнє кохання і навчать їх захищати себе та село. А поки захід сонця догорав, Майра з Рейланом сиділи, тримаючи одне одного за руки, і насолоджувалися чудовим моментом, дарованим їм долею.

Кінець