Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                 «He who binds to himself a joy
                   Does the winged life destroy…»
                                                                 (William Blake)

У долину анемон білих
Повернусь я весняним вітром, 
Холодним як вічна Істина.
У долину очитку квітучого 
Повернусь диким каменем, 
Важким, наче мої спогади. 
У долину весняних вишень
Повернусь сірим птахом – 
Легким, наче дотик квітня.  
Муза в хітоні дірявому
Нашіптує щось потаємне – 
Приховане від ока буденності
Під золою злою торішніх пожеж.
А жебрак ренесансу Спіноза 
Грає на скрипці світла місячного 
За склом прозорого міста, 
Де одягають в гіматій Гекату
Сажотруси срібних годинників
Журби хвилин закіптюжених,
Які наче старі монети
Збирають коти-нумізмати
Чорні, як мертве Сонце
Старої бабці-галактики
Загубленої за видноколом. 
Я повернусь. 
Назбиравши для вас світла.
Пристібуючи його кванти фібулами
До вовняних пеплосів
Імен-блукальців.