Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Гарет підійшов до кімнати Селіни, його кроки були важкі, мов кам'яні. Він тримав у руках залізний ключ, який холонув у його долоні, як і рішучість у серці.
Селіна стояла біля вікна, білий місяць ковзав своїм світлом по її блідому обличчю. Вона не намагалася втекти, не благала — тільки мовчки дивилася на брата своїми темними очима, у яких жевріло щось глибше за страх.
— Це для твого ж блага, — сказав Гарет, зачиняючи двері. Його голос був глухим, ніби щось у ньому ламалося.
— Гарете… — тихо мовила Селіна, але він уже повертав ключ у замку.
— Завтра ти прокинешся і все буде позаду. Він більше ніколи не прийде. Ти забудеш його.
Вона зробила крок до дверей і торкнулася дерев'яних дошок кінчиками пальців.
— А якщо я не хочу забувати? — її голос був майже нечутним, як подих вітру.
Гарет не відповів. Його пальці стиснулись в кулак. Він ступив назад і останній раз глянув на сестру через вузький проміжок між дверима та одвірком. Вона стояла в темряві, у довгій нічній сорочці, її волосся спадало чорним шовком на плечі.
— Такі як він, забрали у нас батьків. Я не дозволю, щоб істота забрала і тебе, — тихо промовив він і зачинив двері остаточно.
Селіна почула, як ключ клацнув у замку, як братові кроки віддалилися коридором. Вона залишилася одна. Але серце її билося швидше. Бо десь у темряві за вікном вона відчувала: Ріґор знає. Він вже поруч.

***
Ніч була повна таємниць. Місяць, великий і яскравий, висідав високо в небі, відкидаючи холодне сріблясте світло на землю. Все навколо було застигле, але в повітрі відчувалась якась напруга, наче щось мало ось-ось статися.
Ріґор з’явився мов тінь. Його постать була майже невидима, прихована під покривом ночі. Селіна не помітила, як він підійшов, а лише відчула таємничу присутність. В повітрі повисло напружене відчуття, мов блискавка перед бурею. Його погляд зустрів її очі — темні, як сама ніч, але в них горіли нескінченні глибини, які неможливо було вловити.
Селіна застигла, не в змозі рухатися. Її серце билося шалено, але вона не могла відвести погляд від нього. Здавалось, що час зупинився і весь світ навколо них зник. Її бажання зустрітися з ним стало настільки сильними, що все, що вона могла зробити — це витримати цей момент, цей погляд.
Ріґор ступив на підвіконня і тихо, майже нечутно, з’явився перед нею. Його рухи були граціозними і спокійними, шкіра бліда, а вираз обличчя майже беземоційний, проте в очах палахкотіло щось невимовно привабливе, щось, що змушувало її підкоритися.
— Ти відчуваєш те, що і я? — голос був глибокий і проникливий, і хоча він не говорив багато, кожне слово звучало, як наказ, як обіцянка.
Селіна не могла відповісти словами, її серце кричало: «Так», але вона залишалася мовчазною, її душа повністю віддавалась цьому моменту. Всі її переконання, всі настанови родини здавались тепер такими незначними і далекими.
Ріґор наблизився, і вона відчула холод його тіла, холод, що йшов від нього, але який чомусь не лякав. Він був, як затьмарений місяць, що дарує світло, але не обіцяє тепла.
Селіна стояла, немов зачарована, під її ногами вже не було опори, а тільки порожнеча. Вона не відчувала нічого, крім нього — цього чоловіка, чиєї присутності було достатньо, щоб змінити увесь її світ. Її думки плутались і розум відмовлявся працювати, не знаходячи місця для жодної логіки чи пояснення. Вона відчула, як її тіло реагує на нього, як кожна клітинка почала бажати його наближення. Її серце билося швидше, але її душа була безмовною, безпорадною перед тим, що мало статися.
Ріґор спостерігав за її реакцією, він не спішив. Його спокій був своєрідним випробуванням для неї, але він сам не зміг би відвести погляд від дівчини, навіть якби захотів. Його рука торкнулась її обличчя — цей дотик був холодним, але вона не відчула страху. Відчуття було більше, ніж просто дотик, більше, ніж просто фізична близькість. Це був зв'язок — тонкий і водночас незламний. Вона відчула його силу, яку неможливо було зупинити.
—Ти готова до цього? — його голос знову пробудив у ній бажання. —Готова до того, щоб стати моєю?..
Ці слова вразили Селіну. Дівчина не знала, що відповісти. Вона лише могла мовчки кивнути, адже все, що було важливим в цей момент, — це бути з ним, пережити цю миттєвість. Вона відчула, як його темна сила проникає в її душу, змінюючи її, зриваючи всі заборони, які вона так довго носила в серці.
Його руки, сильні, наче самі з темряви, сповільнено і обережно стягнули з її плечей нічну сорочку, яка не була більше необхідна в цю мить. Вогонь бажання палав в його очах. Він дивився на неї, її чорне, довге волосся, що спадало хвилями, на її шкіру, ніжну, як шовк.
Селіна відчула, як холодне повітря торкається її тіла, але вона не боялася. Все, що було важливе зараз — це те, що стояв перед нею Ріґор, і він повністю заволодів її розумом і серцем. Її тіло відповідало на кожен його рух, вона наче танцювала у темряві, її серце не могло більше приховувати те, що намагалося прорватися через усі можливі обмеження.
Ріґор відступив на крок і зняв свій хутряний плащ, розкидаючи його на холодній підлозі. Він опустився на нього, наче цей плащ був для нього більше, ніж просто предмет одягу, він був частиною його сутності, частиною його самої тіні, яку він залишав позаду, щоб наблизитись до неї.
Його погляд залишався нерухомим, як у лева, що готується до стрибка. Він не відривав очей від дівчини, коли його руки ніжно, але рішуче, обвилися навколо її талії, тягнучи до себе. 
Селіна відчула його дихання, холодне, але в той самий час таке пекуче, що її шкіра виступила в краплях поту. Вона була готова до цього, готова прийняти все, що він міг дати. Її руки знайшли шию Ріґора, і вони разом опустились на плащ, м’яка шерсть обплутала їх, ставши свідком бажань, які ніхто і нічого не міг зупинити.
Її губи знайшли його вуста. Це був поцілунок, якого Селіна ніколи не могла собі уявити. Він був жорстким, пристрасним, і в ньому була та сила, яка змушувала дівчину не зупинятись і віддавати все, чим вона була. Селіна відчувала як його силу, так і й ніжність. Кожен дотик, кожен рух, кожен вдих запалював її всередині, розбурхував, наче полум'я, що не можна згасити.
Ріґор поклав руки на її стегна і стиснув їх з такою силою, що вона відчула, як її дихання прискорюється. В його обіймах Селіна забула про все. Її тіло, її думки, все стало частиною цієї миті. Вона забула про свою родину, про свої правила. Все, що їй залишалося — це бути з ним, віддаватися йому повністю.
Ріґор не поспішав, він дозволяв кожному руху бути значущим. Його руки обережно торкалися її тіла, наче це був акт поклоніння, визнання її краси, її чистоти. Він ніколи нікого не торкався так, як зараз. Він відчував її кожною клітинкою і ця близькість була не просто фізичною — це було єднання двох світів.
Селіна відчула, як її тіло розчиняється в його, як на кожному вдиху вони ставали більш близькими, більш сплетеними один з одним. Вона не могла б пояснити, що саме відчуває, але від цього було важко дихати. Він був її долею і вона належала йому.
В момент, коли їхні тіла зустрілися в інтимному танці, світ зовні зник. Все, що залишалося — це вона і він, їхні душі і тіла, злиті у спільному прагненні, у бажанні, що не можна було зупинити. Це була кульмінація всіх її почуттів, усіх її сумнівів і бажань...