Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніч видалась тихою, як ніколи. У вікно стукала гілка старої вишні, а місяць ковзав по стінах кімнати, де Лоліта сиділа на ліжку, притиснувши до грудей подушку. Її думки не давали спокою.
"Так ось як виглядає дім мого майбутнього…"
Великий, чужий, холодний. Там усе блищало — килими, люстри, навіть усмішки батьків Адама. Але жодна з них не була справжньою.
І він. Її “наречений”.
Адам навіть не подивився на неї по-людськи. В його очах вона була просто тінню — чимось, що з'явилося ненадовго й одразу втратило цікавість.
"Я для нього — ніхто. І, здається, ніколи не стану кимось."
В горлі знову пекло від сліз. Але вона трималася. Вже не вперше.
"Хіба це любов? Хіба це та родина, про яку я мріяла? Я так хотіла навчатися, варити щось смачне, усміхатись від щастя, а не з примусу…"
Вона схопилася на ноги й підійшла до вікна. Внизу — двір, тиша, і знайомий запах вечірнього повітря.
"Може, я просто маю змиритися? І стати тою, ким хочуть мене бачити? Спокійною, тихою, зручною..."
Але щось усередині не давало згоди. Мрії ще жили в її серці.
"Я не знаю, як жити далі. Але я не дам їм зламати мене. Я маю бути собою. Хоч як би боліло."
Вона витерла щоку й лягла, повернувшись обличчям до стіни.
А в голові знову й знову лунав єдиний холодний голос Адама:
“Це вона? Добре. Побачив.”
Ні, він її не побачив.
І колись — пошкодує.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проти моєї волі , Верона Дарк», після закриття браузера.