BooksUkraine.com » 📖 Любовні романи » Пісок і вино, MissStory 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісок і вино, MissStory"

89
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пісок і вино" автора MissStory. Жанр книги: 📖 Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 23
Перейти на сторінку:
Розділ 9. Той, хто не забуває

Конюшня ще спала. У щілинах між дошками жеврів перший сірий ранок. В повітрі — запах сіна, поту і крові. А посеред цього — Дієго де Рохас, той, кого знали в місті як незламного офіцера корони, командира, до якого дослухалися навіть вищі сановники.

Але сьогодні — він був просто чоловіком. Чоловіком із втомленими очима й зціпленими щелепами.

Він сидів, спершись на стіну, і мовчки дивився на закіптюжений ліхтар, що слабо блимав у дальньому куті. Його плечі ще боліли, ребра нищили, але найбільше пекла душа.

Він пам’ятав усе.

Він не знав материнських колискових чи батькових порад. З малих літ — муштра, стройовий крок, накази, сувора дисципліна. Його дитинство пахло потом, шкірою та зброєю. Вихователі — сержанти. Ліжко — груба дошка. Друзі — ті, хто вижив після першого маршу.

І він вижив. Не просто вижив — став одним із наймолодших офіцерів в історії гарнізону. Його боялися, ним захоплювались, його наслідували. Дівчата в містах задивлялись, молоді рекрути вивчали його кожен рух. Він міг мати будь-кого. Але нікого не залишав.Після того як втратив кохану, в якій хоть трішки відчував рідну душу, довго тужив і поклявся що більш нікому не буде належати його серце. Так, в нього були жінки , ненадовго затримувались, були навіть довгі відносини з Ізабель, яка думала що він належить тільки їй, але ні , серце було байдуже до неї.

Не вмів любити більше.

Точніше, не вірив, що таке можливо знову. 

А потім з’явилась вона.

Аміра.

Донька мусульманського цілителя, з східною зовнішністю та загадковістю притаманним їхньої віри. Йому здавалося, що перше її «ні» було солодшим за будь-яке «так», яке він чув. Вона не боялась його — і саме це зачепило. В її очах було щось таке, що він шукав усе життя — тепло. Тепло, якого не було в казармах. Тепло, яке не продається ні за титули, ні за гроші.

Він тікав від цього відчуття. Намагаючись стерти її з пам’яті, уникав зустрічей, і навіть намагався переконати себе, що вона просто ще одна дівчина в довгому списку. Але ні. Кожен її погляд палив. Кожне слово залишалося, мов шрам.

І найстрашніше було одне: він дізнався, що вона вже не вільна.

Ім’я — Хасан. Він її чоловік.  І це його добивало.Більш того, Хасан був заворушником  повстання, Дієго мав важелі щоб вбити Хасана , але розумів що може спричинити це біль для Аміри, тож вирішив почекати.Сам не розумів чому вона для нього була така важлива.

У в’язниці він мав час думати. Міг кричати, проклинати, але сидів мовчки, мов вовк у пастці. Він не знав, хто зрадив. Але тепер здогадувався. Його успіх, його незалежність і підтримка серед солдат викликали заздрість. Хтось із його власних, з рядів, продав його. Тихо, підло, без жодного попередження.

І все ж найбільше його шокувало не це.

Вона прийшла.

Аміра. Вона з’явилась у темряві його найгірших днів — мов полум’я, що розбило лід. Той момент, коли він побачив її очі у в’язниці — став точкою неповернення.

Він зрозумів: більше не зможе відпустити.

І тепер, сидячи в конюшні, він не лише дякував їй. Він присягався собі: він завоює її серце. Повільно, впевнено, крок за кроком. Не словами — вчинками. Не вимогою — довірою.

Бо з тієї миті вона була його.

Навіть якщо вона ще цього не знала.

Ранкове світло вже пробивалось крізь щілини. Дієго стиснув кулак, відчувши, як кров знову пульсує в жилах. Він підвівся, важко, але твердо. Вдягнув накидку, відчувши на плечах ще слабкість, але в очах горів вогонь.

Він знав, що робити. Знав, до кого звернутись, у якому кварталі. Він мав своїх людей, надійних, боржників. І мав підозру, яка точила його зсередини. Але зрадник — не втече.

Перед тим, як відчинити двері, він ще раз озирнувся на сіно, де вона сиділа вночі, біля нього. І прошепотів:

— Тепер я боротимусь не за корону. За тебе.

І вийшов у новий день, що вже пахнув війною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 8 9 10 ... 23
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок і вино, MissStory», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісок і вино, MissStory"