Читати книгу - "Стів Джобс"

Скоро стало зрозі^міло, що Джобс — і за своєю природою, і за вихованням — не був готовий визнавати чиюсь владу.

- Я зіткнувся з іншою владою, ніж та, з якою мені доводилося стикатися раніше, і мені це не сподобалося. Це мене насправді діставало. Ця нова «влада» практично вбила в мені будь-яку допитливість.

Початкова школа, до якої Стів ходив, - Monta Loma Elementary — складалася з кількох низеньких будинків, збудованих у 1950-х роках, і була розташована за чотири квартали від дому, де він жив. Проблему знудження маленький Джобс розв’язував тим, що влаштовував різноманітні витівки.

- У мене був хороший товариш, якого звали Рік Феррентіно, і ми з ним постійно влаштовували собі різного роду пригоди, — пригадує він. — Наприклад, розклеювали маленькі оголошення зі словами: «Принеси свого домашнього улюбленця на День знань». То було справжнє шаленство: собаки ганялися за кішками хоч куди кинь оком, а вчителі не тямили себе з розпачу.

Потім вони якось умовили декількох дітей сказати їм кодові комбінації до замків на їхніх велосипедах.

— Тоді ми пішли надвір і поміняли всі замки, тож ніхто не міг відчепити свого велосипеда. Потрібно було повозитися до вечора, щоби розплутати ситуацію.

Коли хлопець перейшов до третього класу, витівки стали небезпечнішими.

— Якось ми поклали вибухівку під крісло нашої вчительки, пані Турман. Ми забезпечили її нервовим тіком.

Не дивно, що його відсилали додому з уроків двічі чи тричі ще до закінчення третього класу. Проте на той момент його батько вже почав ставитися до Стіва як до особливої дитини, тож спокійно, проте твердо — як це було йому властиво, — Пол пояснив адміністрації школи, що очікує від них того ж.

- Погляньте, це ж не його вина, — містер Джобс пояснив учителям, як розповідав потім його син. — Якщо ви не можете його зацікавити чимось мудрішим, то вина ваша.

Ані мама, ні тато ніколи не карали хлопця за його витівки в школі.

— Батько мого тата був алкоголіком і часто лупцював його ремінцем, проте я навіть не пригадую, щоби мені давали хоча б ляпаса.

Обоє його батьків, продовжував Стів, «знали, що проблема школи була в тому, що там намагалися змусити мене вчити напам’ять усілякі дурниці замість того, щоби стимулювати мій розвиток». У хлопчика вже тоді почала проявлятися та суміш вразливості й не-, чутливості, жорсткості та відірваності, яка відзначатиме його до кінця життя.

Коли прийшов час іти в четвертий клас, шкільне керівництво вирішило, шо буде краше, якшо Джобс і Феррентіно навчатимуться в різних класах. Учителькою в класі поглибленого навчання була запальна жінка, Імоджин Гіїш на прізвисько Тедці — вона, за словами Стіва, стала «однією зі святих мого життя». Поспостерігавши за ним декілька тижнів, учителька вимислила, шо найкраший спосіб прибрати хлопчика до рук полягав у тому, шоби підкупити його.

- Якось після школи вона дала мені зошит, у якому були математичні приклади й сказала: «Я хочу, щоби ти взяв цього зошита додому й розв’язав ці приклади». Я собі подумав: «Вона з глузду з’їхала чи як?». А тоді вона витягла здоровенний льодяник на паличці, який здавався таким великим, як цілий світ. І сказала: «Коли ти закінчиш роботу і якщо більшість прикладів буде розв’язано правильно, я дам тобі це і ще п’ять доларів». Я повернув їй зошит через два дні.

За пару місяців хлопчику вже не потрібні були «хабарі».

- Я просто хотів учитися і хотів потішити її.

Вона відповіла Стіву взаємністю й дістала йому іграшковий комплект для шліфування лінз і збору фотоапарата.

- Я навчився від неї більше, ніж від будь-якого іншого вчителя; і якби не вона, то я потрапив би до в’язниці, я в цьому переконаний.

Це ще раз підкріпило думку хлопця щодо того, що він був особливим.

- у моєму класі вона тільки до мене ставилася так. Вона щось у мені бачила.

І бачила вона не лише гострий розум Стівена. Через багато років пані Імоджин любила показувати світлину тогорічного класу, зазнімковану під час святкування Дня гавайської культури. Джобс тоді прийшов без гавайської сорочки, хоча всі про це домовлялися, проте на світлині він стоїть спереду посередині, вдягнений у гавай-ську сорочку. Він випросив Гі в когось із дітей.

Наприкінці четвертого класу пані Гілл попросила Джобса скласти тест.

- Мої результати були на рівні старшокласника, - розповів він.

Тепер не лише йому самому та його батькам стало зрозуміло, що

він був інтелектуально особливо розвиненою дитиною, але і його вчителям. Тож керівництво школи зробило чудову пропозицію, щоби хлопчик «перескочив» два класи й пішов прямо в сьомий; це був би найпростіший спосіб зацікавити й стимулювати його в навчанні. Його батьки вирішили, що мудріше буде пропустити йому лише один клас.

Перехід виявився болісним. Стів був відлюдьком, який опинився з дітьми, на рік старшими від нього. І — що ще гірше — шостий клас був у іншій школі, Crittenden Middle. Вона розташовувалася всього за вісім кварталів віц школи Monta Loma Elementary, проте в багатьох сенсах за чимало світів звіцти. У тому районі було повно етнічних банд. «Бійки були звичайним шоденним явишем, як і туалетний гоп-стоп, - писав журналіст із Силіконової Долини Майкл С. Мелоун. - Хлопці постійно носили з собою до школи ножі, вважаючи, шо це додасть їм мужності». На той час коли Джобс перейшов до тієї школи, гурт учнів був відправлений до в’язниці за групове зґвалтування, а автобус сусідньої школи був ушент розбитий після того, як їшя команда перемогла команду з Crittenden у поєдинку з вільної боротьби.

З Джобса часто знушалися, і посередині навчального року в сьомому класі він поставив батькам ультиматум.

— Я наполягав, щоби вони перевели мене до іншої школи, — згадував він.

З фінансової точки зору це було складною вимогою. Його батьки ледве зводили кінці з кінцями, але на цьому етапі майже не було сумнівів, що вони зрештою погодяться виконати його бажання.

— Коли вони відмовилися, я сказав, що просто перестану ходити до школи, якщо мені доведеться повертатися в Crittenden. Тож вони пошукали, де були кращі школи й відкладали кожну копієчку, щоби