Читати книгу - "Таврований"

Але ідея з кіноустановкою носила елементи ризику. Петру Григоровичу не хотілося за це відповідати. Хотілося, щоб все було законно. Інакше можна потрапити до в'язниці.

— А якщо в їдальні спорудити тимчасову кабінку для кіноустановки. У нас це саме більше приміщення.

— В їдальні не можна. Санітарно-епідеміологічна служба не дозволяє. У харчовому блоці. Сам розумієш. Різні захворювання.

— А ми відгородимо кухню. Глядачі кіно з нею не будуть стикатися.

— Це не таке просте питання, як тобі здається. На великі неприємності можна нарватися. Я не дозволяю.

— А якщо ми узгодимо питання з санітарними службами фронту?

— Фронту? — Зам'явся Барановський. — Треба подумати.

Семен Васильович через політичне управління фронту домігся дозволу на показ фільмів у їдальні. Незабаром жителі укріпрайону кілька разів на тиждень переповнювали їдальню, дивилися кінофільми і шумно їх обговорювали. «Броненосець Потьомкін», «Земля». На «Чапая» у великій будівлі їдальні взагалі не можна було протиснутися. Тому його показували цілий тиждень.

Конкретні справи для людей підняли авторитет Руднєва. Але він не думав зупинятися. Якось запропонував Григорію Івановичу.

— Як би нам зустрітися по-сімейному. Є дуже важлива розмова.

— Просто. Наприкінці дня зберемося у мене чи у тебе, поговоримо.

— Давай так і зробимо. Ти в шахи граєш?

— Уже не пам'ятаю, коли останній раз сідав за дошку.

Увечері зібралися у Руднєвих. Поки жінки готували спільну вечерю, чоловіки грали в шахи.

Валя була повніше і солідніше витонченої Домнікії Данилівни, хоча молодше по роках. Вона відчувала себе в гостях, як вдома. Із зачіскою під хлопчика мелькала то в одному, то в іншому кінці будинку. Говорила гучним грудним голосом. Пограла з Радієм, переговорила на всі теми з подругою. Коли сіли за стіл, і тут ні хвилини не мовчала. Все розклала по поличках, спантеличила чоловіків.

Домна Данилівна не переставала посміхатися, дивлячись на свою нову знайому.

«Така проста, жвава, з нею не засумуєш», — захоплювалася вона Валентиною.

Коли випили по маленькій спирту, Семен Васильович звернувся до жінок з проханням про допомогу.

— Ми й так вам допомагаємо, чим можемо, — сказала Домна Данилівна. — Я за своєю ініціативою створюю бібліотеку. Уже вирішено питання приміщення.

Жінки разом відшукали вільну кімнату. Вирішили з особистих бібліотечок створити загальну. Валя вже віддала кілька книг, звернулася до знайомих. Ті теж відгукнулися.

Вислухавши Домну Данилівну, не втримався Григорій Іванович:

— Приходжу якось зі служби і застаю у будинку всіх жінок нашої частини за пранням червоноармійського білизни. Одні носять і кип'ятять воду, інші перуть, треті розвішують випрану.

— В чому справа? — Питаю дружину.

— Це тобі, як командиру, — наука, — відповідає вона. — Треба швидше закінчувати будівництво пральні. — І додає під сміх подруг: — Поки нема пральні, доведеться тобі пожити в штабі, а прати ми будемо тут…

— Молодець, не поступається моїй Ньомі, — посміхнувся Семен Васильович.

— Ми вирішили влаштувати свято пельменів. Як ви до цього ставитеся? — Не втрималася Валя.

— Позитивно, — відразу підтримав її Руднєв.

— Нам набридла щоденна перловка, супчик з вермішелі. Хочеться чогось смачненького, — додав Туров.

— Усім хочеться. Ми, жінки гарнізону, всіх і нагодуємо, — сказала Домна Данилівна.

— Не віримо, — засумнівався Туров.

— Подивишся, — сказала Валя.

Так жінки частини стали активно допомагати командирам в дуже важкій роботі з налагодження побуту та харчування бійців, по створенню затишку в казармах, по організації художньої самодіяльності та інших заходів.

Семен Васильович на цьому не заспокоївся. За допомогою секретарів комсомольських організацій та спортсменів-любителів в короткі терміни обладнав спортивні майданчики для гри у футбол, баскетбол та волейбол.

По весні Семен Васильович приступив до вирішення ще однієї нагальної проблеми. У багатьох кровоточили ясна, випадали зуби.

Він зустрівся з медпрацівниками.

— Що зробиш, — знизувала плечима жінка в білому халаті. — Край такий. Не ростуть ні фрукти, ні овочі. Не вистачає вітамінів.

Пішов до Барановського.

— Ви при мені обіцяли допомогти червоноармійцям з зубами.

— Я багато чого і кому обіцяв, — відповів той, коли Руднєв загострив його увагу на цьому питанні. — Що ти конкретно пропонуєш?

— Створити пошукові групи для збору дикорослого зеленого лука, черемші, брусниці та іншого.

— Не заперечую, створюйте. Ми якось не приділили цій проблемі належної уваги.

З людей, не зайнятих на основних роботах, створили десять груп і відправили в тайгу за дикорослими травами і ягодами. Кілька разів на день стали пити соки і відвари, їсти продукти з вітамінами.

Незабаром з цингою було покінчено.

— Хтось казав, що тут неможливо жити. Все можна, якщо організувати, — говорив Семен Васильович своїй дружині.

Домна Данилівна ходила на останніх місяцях вагітності. Семен Васильович хвилювався. Пологи можуть початися несподівано. Він нічим не може допомогти дружині. В гарнізоні було кілька лікарів. Але зі стаціонаром ніяк не могли вирішити питання. Так чи інакше, медиків належало запрошувати додому.

Тому щоранку перед відходом на службу він нагадував дружині і синові, щоб були напоготові.

Того ранку він прохав дружину:

— Нічого не роби. Нікуди не виходь. Сиди вдома.

Домна Данилівна нічого не відповідала. Лише посміхалася. По можливості, з пересторогою вона робила роботу по дому. Навіть у дворі замітала сніг. Доводилося їй виходити на