Читати книгу - "Змій"

вона чує. Чи вирішив Белліньо це зробити заради власного зиску, чи він просто почув, що цієї посади прагне Селуда — вона не може бути впевненою, але платить жебракові та його доньці, щоб вони спостерігали за тим, що робить Белліньо: з ким зустрічається, що про нього кажуть? Два дні вони спостерігають, і наприкінці другого дня досі немає жодної ознаки, що Белліньо грає хтось, окрім нього самого. * * *

Фальєре — веселий, смішливий Фальєре, про якого кажуть, що він власноруч приготував отруту, що вбила близько семи років тому трьох з його гостей, хоча з рівною ймовірністю то могла бути погана риба або тухле яйце. Як може чоловік, що усміхається так зухвало, що так щиро сміється разом з іншими, бути отруйником? Потім Тіна вдивляється пильніше та гадає: може він сміявся, готуючи відвар? Можливо, як дитина, що ліпить з глини пиріжки, він хихотить, домішуючи у вино ворога беладону, пирхає сміхом від думки про те, як витріщаться очі, як прискориться серцебиття, як затуманиться розум, а з рота лунатиме істерика? Можливо, саме завдяки цим думкам він так весело наливає чарки, а люди помилково вважають цю його веселість щедрістю, думають, що він сміється з їхніх дотепів, а не зі своєї хитрості?

А може він ніколи нікого не отруював, але знає, що корисно, щоб тебе і любили, і боялися, і тому не скупиться на сміх і подарунки для друзів, і поширює плітки про те, що він робить з ворогами?

* * *

Паоло Тіаполо та Андреа Контаріні обоє не тільки сильні претенденти, але й мають достатньо нахабства, щоб ходити на месу разом. Вона сідає в задній частині церкви та спостерігає за ними з протилежного боку проходу. Вони усміхаються один одному, обіймаються, як старі друзі: «Паоло, Паоло, дуже радий тебе бачити». «Андреа, твоя дружина має чарівний вигляд. Чи все в тебе добре?» — а відвернувшись, вони нахиляються до своїх дружин і таємних супутників і шепочуть: «Ось цей покидьок. Стережися його, гадюки».

Тіаполо має трьох доньок, яких всупереч моді тримав цнотливими та незаміжніми напрочуд довго. Найстаршій уже майже двадцять чотири, люди вже думають, чи здатна ще ця стара дівка народити дитину, але! О, але ж ти розумний, Тіаполо, тепер ми розуміємо! Ти чекав, коли помре Брабано; чекав цього часу та цього місця, коли кожною з доньок можна скористатися у досягненні твоєї мети з найбільшою ефективністю. Ти добре готувався, Тіаполо, добре грав у цю гру ще до того, як вона почалася.

А Контаріні? Він володіє кар'єрами по обидва боки Адріатичного моря; він спеціалізується на вапні, камені, цеглі, глині та на розумних чоловіках, що опанували назване вище. Його діти дуже давно одружені з власниками транспорту та з торговцями мармуром, тож у місті тепер майже неможливо звести будівлю, не долучивши до цього Контаріні. Дурні люди плутають хазяїна з його фахом, називають Контаріні «кам'яним стариганом», кажуть, ніби його розум такий само тупий, як надгробки, але як швидко ці жартівники міняють свою пісню, коли їм потрібна надбудова над їхнім палаццо, або треба відремонтувати колодязі! Зараз вони юрбляться навколо нього, нашого володаря Контаріні, та сміються з його жартів, що, мусимо погодитися, надзвичайно тупі та напрочуд грубі, зроблені лише трохи смішними у сподіванні на знижки в обмін на цей гумор.

Ці двоє — усміхнений Тіаполо та важкий Контаріні — є справжніми суперниками, кожний по своєму, і дивлячись, як вони кланяються перед єпископами, Тіна думає: якої вони думки про її короля? Може, вони про нього взагалі не думають?

Спалах кольору в церкві, усмішка, що впала в край її ока. Вона дивиться, а потім вдивляється пильніше, вражена побаченим. Пишні блакитні рукави, срібні та золоті персні, знайоме обличчя, відомі манери. Той, хто грає Тіаполо як своєю фігурою, не дає собі клопоту ховатися. Він сидить гордий, як Зевс, прямо позаду своєї фігури, свого пішака, свого короля — хоч як вам до вподоби звати цих майбутніх володарів. Він не надів свою маску в церкві, бо це було б образою Господа та великих слуг Господа, що зібралися тут, але щойно вийшовши він її надіне, як символ престижу та влади. За різьбленою усмішкою та облямованими золотом очима він ховає не себе; ні, він радше себе самого — велику людину, гравця — надіває замість свого обличчя — володар своєї царини, майстер гри.

Вона спостерігає за ним; спостерігає за Тіаполо. Фігури вона боїться більше, ніж гравця.

* * *

Хоч Контаріні і з'явився тоді на службі, він потім зникає у приватній гондолі, і два дні відтоді вона не може його знайти. Він переїхав, він ховається, але не думайте, що це ознака слабкості, бо коли йому треба з'явитися в палаці Дожа, він з'являється, тисне руки, але коли йде, відправляються два його приватні човни, один з яких пливе ліворуч, а другий — праворуч, у бухту, і ніхто не може сказати, котрий з двох чоловіків у каптурах є ним. Контаріні боїться клинка вбивці, і його страх, можливо, каже нам про те, в якому напрямку він гратиме. Тіна не робить спроб відстежити жодну з його гондол. Убивці — грубе знаряддя, яким слід грати лише коли ситуація на ігровій дошці більш-менш визначена. Контаріні зачекає.

* * *

Вночі вона вишикує фігури на столі. Фальєре, Тіаполо, Контаріні, Селуда. Чи вивчають їх інші гравці так само, як вона? Чи сидять на самоті з напівзгорілою свічкою, міркуючи про своїх ворогів і своїх друзів?

(Але ми бачимо! Трьох безіменних суперників у венеційській ночі. Той, що гордий, що так пишається своїм розумом і своєю силою, що так задоволений своєю грою, такий далекий від людяності, він п'є за почесним столом разом із Тіаполо, ляже спати п'яний і прокинеться пізно, розповідатиме незнайомцям, що спав з дружиною Тіаполо, знаючи, що ніхто не ставитиме його слова під сумнів, і