Читати книгу - "Акупунктура міста"

Але як можна покращити місто, навіть не знаючи його? Що ви здатні зробити для свого міста, якщо навіть не спроможні його намалювати? Ось де найважливіший момент. Ми пізнаємо власне місто крізь призму певних вулиць чи асоціацій. Мапи, що ними мало хто вміє користуватись, це не більше, ніж мережеві розгалуження вулиць. Скажімо, красу річок мого міста я розгледів, лише коли почав працювати архітектором у відділенні муніципального міського планування.

Така ж історія з мапами областей (чи провінцій) країни. Те, що на них зображено, це переважно політичний дизайн муніципальних об’єктів, головоломки, що їхні частини з’єднуються, формуючи державу. Та насправді вигляд цієї держави, цієї країни не має нічого спільного з тими головоломками. Адже там не відтворено краси річок, пагорбів і плато, гірських хребтів та решти природних ресурсів.

Звісно, хто цього не помічає, завжди може отримати певне знання з того малого, що йому пропонується. Але це не одне і те ж. Намалюйте своє місто. Намалюйте свій регіон.

Намалюйте свою країну.

На посаді губернатора я розпочав кампанію, покликану заохотити всіх зберігати річки. Тоді гостро постала проблема забруднення річок каналізаційними відходами і сміттям, тому було виділено багато грантів, щоб усунути цю біду.

Опитав діток: «А чи знаєш ти, що за річка біля твого дому?» Як вони можуть поважати ті річки, якщо вони навіть не знають про них? І найгірше те, що майже всі ці водойми було забруднено каналізаційними відходами.

Виявивши річку поряд із будинком, у мене несподівано виникла ідея писати поруч із номером будинку назву найближчої до нього водойми. Так мешканці будуть зацікавлені її доглядати.

У Курітібі, у реконструйованому парку сільськогосподарських експозицій, зараз це Парк Наук, ми встановили великий макет штату Парана. Зображене на макеті дає більше знань, аніж місяць навчань та досліджень з історії та географії.

У тому ж парку побудували планетарій. Там розповідалося, як племінні народи бачили Всесвіт та небесні сузір’я. Ця чудова ідея коштувала лише $10 тисяч, дрібниця порівняно з вартістю традиційного планетарію.

Якщо індіанці змогли відтворити власне бачення сузір’їв і передати його наступним поколінням, то чому ж вам важко намалювати своє рідне місто? Адже такий малюнок буде доброю міською акупунктурою. Один раз засвоєне. Це закарбується в пам’яті якісним татуюванням.

Місто — це, насамперед, місце зустрічі. Стадне за своєю суттю, місто завжди було центром створення норм суспільного виживання.

Невимовним ідеологічним конфліктом сучасного світу є глобалізація та солідарність. Як стверджує Маріу Соареш, нам необхідно «глобалізувати солідарність».

Також безсумнівно, що місто — це останній сховок солідарності. Місто — не проблема, місто — це її розв’язання.

Справді великою проблемою є розмежування економічної діяльності та житлових масивів. Розділення життя та місця праці.

А, власне ж, місто — це структура, в якій живе і працює його населення. Що більше інтегруватимуться міські функції, то більше поєднуватимуться верстви населення з різними віковими категоріями, різними доходами, то більше людяності отримуватиме саме місто.

Уявляти минуле свого міста — це немов бачити його прихований малюнок. Ця дивна археологія відроджує стародавні споруди, вулиці, місця зустрічей, надаючи нових забарвлень дорогим нашому серцю речам. Це немов відтворити в калейдоскопі подій той втрачений малюнок, що дозволить нам краще зрозуміти суть нинішніх зустрічей.

Важливо додавати нового контенту цьому малюнку, консолідувати його з реальним життям, з траєкторією громадського транспорту, адекватним використанням земель і автошляхів, усіх точок відліку, що скеровані під одну директиву і визначають, яким чином місто може розвиватися.

Проводячи паралелі, уявімо, що автомобіль — то наша «механічна теща». Ми повинні підтримувати з нею хороші стосунки, та в жодному разі не можемо дозволити, щоб вона керувала нашим життям. Важливо усвідомлювати межу співіснування з автомобілем, не стаючи його рабом.

Чи можливо діяти правильно відразу, жодного разу не помилившись? Відповідно до загальновстановленого принципу лінь іноді перемагає працьовитість. Адже ті, що не аналізують своїх вчинків, не здатні до самокритики, завжди легше долають перешкоди.

Щоразу стає дедалі більше тих опосередкованих робітників, накопичувачів непотрібної інформації, безкінечних непереконливих дослідників. Але іноді одна краплина творчості є рушійною, дієвою акупунктурою розвитку.

Коли ми реалізовували в місті Курітіба одне з найвагоміших покращень транспортної системи, було вкрай важливо досягнути посадки та висадки пасажирів на одному рівні. Насамперед слід було створити спарений автобус на велику кількість місць. Ми повинні були переконати виробників шасі, що це можливо і що такий вид транспорту матиме попит.

За сприяння Карлоса Ріхбатера, екс-міністра фінансів і колишнього члена Ради Volvo, мені вдалось організувати зустріч з керівництвом концерну в Гетебурзі, що в Швеції. Щоб з’ясувати, чи корисні та технічно можливі будуть такі рішення в Курітібі, дослідили міста, які потребували особливих рішень щодо пішохідних та проїжджих територій.

Як же ми здивувалися, побачивши, що така потужна організація, як Volvo, оперувала не більше ніж кількома газетними вирізками, що стосувалися цього питання. Концерн по-справжньому зганьбився. Їм було так соромно, що два місяці потому віце-президент компанії особисто прилетів до Бразилії сповістити мені, що вони готові взятися до розробки шасі в Курітібі в онлайн режимі з командою в Гетебурзі.

Готове