Читати книгу - "Люба моя Лісистрато, Андоніс Георгіу"

суворо незворушною, і, спрямовані чітко прямо, рухаються лише очі, а я маю постійно дивитися вперед і окидати оком усе, куди лише сягає погляд[9]... нічого не існує... лише безкрая рівнина і світло, що згасає, о, які то були чудові дні... і прокинулася, о, які чудові та щасливі дні! і я записую це все прямо зараз, (пише) сьогодні, 10 лютого вранці, записую, (пауза, із сумнівом у голосі, наче лякається того, що пише) щоб не забути, (потім розлючено) останнім часом забуваю, геть усе забуваю... (бере якийсь клапоть і читає) Лише повернулася додому; серце ледь не вистрибує з грудей, вийшла... на закупи? хіба не це я роблю чимало років?.. принаймні я так вважаю, що робила це чимало років, постійно, доки живу одна, зовсім одна?.. оскільки більше тут нема жодної живої душі? не пам’ятаю, звідколи, але я ж живу сама! проходила повз Площу, там були дітлахи, велика така зграя... діти? та чи вони діти? я сказала «добривечір», один обернувся, глянув на мене і (читає з невпевненістю в голосі) сказав мені: «Шльондра!» — шокована, я прикипіла до того самого місця, подумала «що??», обернулася глянути на них, зграйка дітлахів, навіть не підлітки, та чи вони діти? (далі вагаючись) «що ти тут забула, стара паскудо?» — сказав один з них, я розгубилася, почала задкувати, а тоді розвернулась і взялася бігти до свого будинку, за спиною я почула їхній сміх та вигуки, а люди довкола дивилися на все це, і хоч один смикнувся б, мені здалося, що дехто навіть зареготав, цей їхній сміх, я перечепилася й упала, вдарилася ногою, побачила кров, але ніхто не кинувся мені на допомогу, я забігла сюди і замкнулася на всі засуви... але — навіщо? і боюся — навіщо?

(пауза)

навіщо я про це пишу, навіщо?

(кричить) і навіщо збираю все це (дивиться довкола себе)

(починає метушитися, хапає клапті, деякі читає з хвилюванням, обуренням чи жахом — аркуші можна показати за допомогою проектора (слайди чи відео) — спроектовані на сцену або на весь театр)

три вибухи

новий напад, що забрав багато життів,

Масштабність цього суспільного прокляття

спричинив смерть понад 500 осіб.

коштувало життя 10 особам; 30 зазнали ушкоджень

унаслідок чого загинуло щонайменше 18 жінок із дітьми, які перебували там у той час

сотні тисяч, можливо, й мільйонів, людей гинуть щороку

Унаслідок атаки загинуло 35 людей; ще шестеро зазнали поранення

нелюдських групових зґвалтувань у підвалі сиротинцю

Надії на порятунок 53 нелегальних мігрантів, які на надувному човні вийшли у відкрите море, практично не лишилося

Приблизно 18 мільйонів африканських дітей залишаться сиротами через те, що їхні батьки померли від СНІДу

Макабричне збирання останків загиблих

переконалися, що він перевозив у закритому кузові сміттєвоза шістьох нелегалів

перед їхнім поглядом постала жахлива картина

ціллю якої були два автобуси, як стало відомо з джерел, пов’язаних зі Службою безпеки

після припинення урагану тисячі людей туляться в тимчасових таборах біженців

...подвійної атаки підривників

Сотні обвуглених тіл, багато яких неможливо ­розпізнати

(пауза, думає і одночасно «пише» (на стіні, у повітрі, на підлозі), говорить приглушено, немов спокутується)

ніхто не має забувати про жах, про жах, забувати, ніхто, повториться, не має, про жах, про терор, забуваю, забуваємо, усі, усі ми забуваємо, і тоді, знову жах, жах, забуваємо, жах, забуваємо, забуваємо, зрештою всі ми забуваємо, забуваю я, забуваємо чи ні? лише я? забуваю забути? як усі, забуваю забути, забуваю, ні, забувають вони, але якщо не забувати, як жити далі, але якщо забути, як далі жити... (повторює механічно, наче виконує шкільну вправу) щоб не забувати, забуваю, жах, забуваю, забула, починаю забувати, забуваю, забула, забуваю, забула, що ще? забуваю

(витягає з кишені інший клапоть, починає читати)

тисячі загиблих від землетрусу; влада побоюється наступного спалаху епідемій

(зупиняється, думає про щось, починає говорити, повільно, з нейтральними інтонаціями, потім схвильована починає говорити з переляком)

Поява хвороби пов’язана з накопиченням у мозку токсичних похідних біохімічних процесів.

Хвороба проявляє себе повільно та поступово, спершу з’являються порушення короткочасної пам’яті та розлад особистості легкого ступеню, наприклад, апатія.

Поява хвороби... (силиться пригадати)

(продовжує) Потім ураження зазнають вищі мозкові функції: здатність до мислення як впорядкованого процесу. Хворий не в змозі організувати своє життя.

Зрештою настає кінетична апраксія. Хворий нездатний самостійно обслуговувати себе. Його смерть настає в середньому через 6–8 років. (повторює механічно) Поява хвороби...

(зупиняється, тон зверхній, викладач на лекції)

Тепер послухайте мене уважно. Увага! Я вважаю, що хворий має знати точно, увага сюди...

(по-дитячому, наче читає казку)

Стадія перша: Хворий постійно повторює одне й те саме, йому важко добрати потрібних слів для буденних речей, він легко губиться у місцях, які перше чудово знав; з’являються зміни в поведінці... (змінює інтонацію, спершу наче наспівуючи, трохи дражливо, потім силується пригадати і в кінці вже перелякано) хворий, хворий/ стілець, стілець/ це — стілець/ це — стіл, стіл/ стіл?/ стілець, стілець/ це — стілець...

Стадія друга (по-дитячому, наче читає казку): Хворий починає скрізь безцільно вештатися, стає дратівливим; у нього виникають галюцинації. Особа починає нехтувати гігієною, а в багатьох кардинально змінюються харчові звички. За хворим уже потрібен догляд цілодобовий.

Стадія третя: На цій стадії з хворим трапляються нещасні випадки через проблеми з координацією рухів; він потребує допомоги під час одягання, споживання їжі, догляду за собою. (змінює інтонацію та робить механічні рухи руками й ногами, спочатку жартома, але поволі з тривогою намагається пригадати) ліва — вгору, права — вниз, чи ліва — вниз, права — вгору? оце — рука, а це — нога, одна нога — вперед, а інша потім до неї, а потім знову — одна вперед, а інша — до неї... (інтонація стає похмурою) ступаю вперед, ступаю... стежка-стежечка, ступаю вперед...

(майже зриваючись) Стадія четверта: Хворий більше не здатний себе обслуговувати. Він втрачає здатність говорити, не розуміє, коли до нього звертаються, нічого не пам’ятає. Потребує цілодобового догляду.

(упорядковує клапті довкола себе, щось шукає в них, знову занурюється в спогади, змінює трохи свій голос, басом говорить із сухими офіційними інтонаціями, когось удає)

з Вами все в нормі, абсолютно, але ж вік! він змушує нас удатися до певних заходів, Ви приймаєте ліки? вітаміни? у Вашій родині з кимось траплялися схожі випадки? я про захворювання, хай вас не лякає це слово, вимовіть його, тепер воно цілком буденне (вигукує майже тріумфально, з іронією), «хвороба нашої доби»... от що це таке, ні, ні, Вас це не стосується, просто коли йдеться про такий вік, ми завжди вживаємо заходи, Ви живете сама, чи не так?

(спиняється, говорить