Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

— Привіт, Іві, — сказала Памела.

Деяким дівчатам легко вдається бути милими. Пам’ятати твоє ім’я. Памела була гарна, це правда, вона поглинаюче приваблювала, як усіх нас приваблює краса. Рукава її джинсової куртки були підсунені до ліктів, а очі, підведені олівцем, справляли враження одурманеного погляду. Її ноги були засмаглі й голі. Мої ж власні ноги були вкриті слідами від укусів комарів, які я роздряпувала до ран, мої ікри вкривалися світлими волосинами.

— Крихітко, — сказав Пітер з повним ротом і підбіг до неї, щоб обійняти, зарившись обличчям їй у шию. Памела скрикнула і відштовхнула його. Вона засміялася, виставивши напоказ свій кривий зуб.

— Ні стида, ні сорому, — прошепотіла Конні, увійшовши до кімнати. Але я мовчала, намагаючись уявити, як то воно, коли хтось знає тебе настільки, що ти стаєш з ним фактично одним цілим.

Трохи згодом ми нагорі курили травку, яку Конні вкрала в Пітера. Щілину під дверима закрили товстим рушником. Вона постійно поправляла скручений папір пальцями, ми обоє курили з усією серйозністю і в абсолютній тиші. Я бачила авто Пітера за вікном, припарковане криво, неначе він був змушений так його залишити. Мене завжди цікавив Пітер, як і інші хлопці його віку, саме їх існування потребувало уваги. Але мої почуття раптом стали сильнішими і напруженішими, і я їх сприймала з таким же перебільшенням і неминучістю, якими здаються події у снах. Я забивала собі голову банальностями щодо нього, футболками, які він одягав почергово, ніжною шкірою на шиї, що ховалася під комірець сорочки. Якщо в його спальні звучали «Пол Ревір і Райдери» у той час, як він блукав з гордовитою, відвертою таємничістю, то я вже знала, що він прийняв кислоту. Знову і знову наповнював склянку водою на кухні з надмірною обережністю.

Доки Конні приймала душ, я зайшла до кімнати Пітера. У ній тхнуло тим, що я згодом порівняла з мастурбацією, викидом вологи в повітря. Усе його майно вкривала таємнича значущість: його низький диван, целофановий кульок, наповнений чимось, схожим на обгорілі шишки, поруч з подушкою. Посібник, як стати стажером механіка. Склянка на підлозі з відбитками пальців, наполовину заповнена, схоже, застояною водою, а також на комоді низка гладких річкових камінців. Дешевий мідний браслет, який я не раз бачила, що він одягав. Я розглядала все, наче могла надати особисте значення кожному предмету, скласти воєдино внутрішню будову його життя.

Стільки пристрасті в тому віці було свавільним проявом. Ми сильно згладжували різкі, невтішні грані хлопців, намагаючись отримати таку форму, яку можна було б любити. Ми говорили про відчайдушну потребу в них завченими напам’ять і добре відомими словами, неначе читали рядки п’єси. Згодом я зрозумію: якою безпристрасною і скупою була наша любов, що поширювала звукові імпульси по всьому всесвіту, сподіваючись знайти того, хто б уособив наші бажання.

…

Ще в юності я бачила журнали в шухляді у ванній кімнаті, батькові журнали, з роздутими від вологи сторінками. Усередині вони були переповнені зображеннями жінок. Їхні промежини прикривали натягнені, переплетені мотузки, їхня шкіра була переливчаста і бліда. У моєї улюбленої дівчини на шиї була зав’язана бавовняна стрічка, неначе краватка. Це було так дивно і збуджувало, що хтось міг бути голий, але одягнений у стрічку навколо шиї. Це робило її наготу формальною.

Я заглядала до журналів регулярно, щораз обережно ставлячи їх на місце. Зачинила двері ванної кімнати, затамувавши подих, легке задоволення швидко переходило в тертя промежини об шви килимів чи рубці мого матраца. Об спинку дивана. Як саме це працювало? Що, тримаючи образ дівчини в голові, я могла створювати відчуття задоволення, яке наростало, аж доки не переростало в непереборний потяг, бажання відчувати це знову й знову. Здавалося дивним, що я уявляла дівчину, а не хлопця. І що ці почуття могли розпалювати й інші дивні речі: кольорові ілюстрації в моїй книжці з казками, де дівчина потрапила в пастку з павутиння. Фасетні очі злих створінь, що дивилися на неї. Спогад, як мій батько мацав сусідку за зад через її мокрий купальник.

У мене вже було таке, не секс, але щось подібне. Незграбні затискання в коридорах школи танців. Здавалось, диван, який там стояв для батьків, нагрівся, у мене спітніли ноги під колінами. Алекс Поснер прослизнув рукою мені під шорти в дослідницькій, неупередженій манері, і різко висмикнув її, коли ми почули, що хтось піднімається сходами. Нічого — ані поцілунки, ані рука, що пробралася до мене в трусики, ані оголений пеніс у моїй руці — здавалось, і близько було не те, що я робила сама, наростання тиску, неначе піднімання по сходах. Я уявляла Пітера майже як коректив до моїх власних бажань, надмірний потяг яких іноді лякав мене.

Я лягла на гобелен, яким було накрите ліжко Конні. У неї була погана засмага, я розглядала здерту скручену шкірочку, що облазила в неї на спині і скручувала її в маленькі сірі м’ячики. Мою слабку відразу згладжували думки про Пітера, який жив у тому ж будинку, що й Конні, який дихав тим же повітрям. Який їв із того ж посуду. Вони були дивно об’єднані, неначе два різних види, вирощені в одній лабораторії.

Знизу я почула фальшивий сміх Памели.

— Коли в мене з’явиться хлопець, я змушуватиму його, щоб ми ходили кудись обідати, — заявила Конні з переконливістю. — Вона навіть не зважає, що Пітер приводить її сюди, щоб пожувати.

Пітер ніколи не носив нижньої білизни, скаржилася Конні, і коли цей факт спливав у мене в думках, то це викликало неприємне відчуття і сильну нудоту. Зморшки в нього навколо очей справляли враження постійної величності. Конні блідла порівняно з ним: насправді я не вірила, що дружба могла бути самоціллю, а не просто м’яким підґрунтям для істерики, бо хлопець любить чи не любить тебе.

Конні стояла перед дзеркалом і намагалася співати в такт з милою сумною «сорокап’яткою», яку ми фанатично слухали знову і знову. Пісні, які розпалювали в мені справжній сум, уявні порівняння з трагічною сутністю світу. Мені так подобалося накручувати себе, доповнювати почуття, аж доки вони не ставали нестерпними. Я хотіла все життя відчувати хвилювання і напруження, від якого навіть кольори, погода, смаки були б більш насичені. Саме про це розповідали ті пісні, саме такі почуття вони викликали в мені.

Одна пісня, здавалось, вібрувала відлунням у моїй душі, вона